Всю свою жизнь, с самого детства, человек познает, что такое хорошо и что такое плохо. Мало того, познавая, он проявляет на деле свою понять это качество. Одни люди уже в 16 лет понимают, что за все, что для тебя делается хорошего, надо платить добром, а другие и в 30 лет только требуют от человечества благ для себя, не догадываясь, что за эти блага надо платить или трудом, либо самой дорогой ценой — душевным теплом.
Добро важно не в его самом общем проявлении, в абстрактной форме, а в конкретных условиях, с конкретной позиции класса, общества, группы людей. Представления о добре и зле, писал Ф. Энгельс, так сильно менялись от народа к народу, от века к веку, что часто прямо противоречили одно другому. Ленин писал, что «под добром» разумеется практика человека, то есть что «мир не удовлетворяет человека, и человек своим действием решает изменить его».
Доброта — признак силы, а не слабости. Сильный человек проявляет великодушие — большую доброту, а слабый человек бывает добреньким на словах и, как правило, бездеятельным в поступках.
Доброта-понятие не растяжимое,но вполне конкретное.Это людей не замыкаться на себе,на своих интересах и проблемах,думать о других,сочувствовать им если герои попали в сложную ситуацию.Так,герой рассказа "Чудесный доктор" мог просто уйти от Мерцалова,а вместо этого он совершил невозможное семью от нищеты,вылечил больную девочку.Я уверен,что у Николая Ивановича Пирогова было множество и других проблем,забот,но долг врача и порядочного человека длянего был превыше всего!
Героиня рассказа"Уроки французского"Лидия Михайловна тоже могла просто учить детей языку.Но чуткое сердце доброго человека подсказало ей,что но голодному мальчику надо обязательно Она перепробовала несколько но наиболее эффективным оказался именно этот,когда герой выигрывал деньги,покупал на них молоко,чтобы от малокровия у него не кружилась голова.Да,ей после разговора с директором пришлось уехать к маме в Краснодарский край,но зато мальчик на всю жизнь запомнил доброту малознакомого человека ,получил главный урок-урок доброты,милосердия и человеческого участия.
відповідь у драматургії остання третина хіх століття позначена пошуком нових форм зображення дійсності засобами мистецтва. цей процес приводить до появи «нової драми».
безумовно, усі представники «нової драматургії» - а це г. ібсен, б. шоу, а. чехов, м. метерлінк, ю. а. стріндберг, г. гауптман, е. золя, в. винниченко та інші - йшли власними шляхами, їхні театральні естетика й поетика дуже різнилися. але існувала ознака, яка об'єднувала: усі вони намагалися створити проблемний театр, мова, стилістика якого максимально наближали його до сучасного читача. у чому ж полягає різниця між «старою» драмою та «новою»?
«нова драма» на зламі століть поставила в центрі уваги особистість, але не соціальну, а духовну, індивідуальність переживання й відчуття якої визначають загальну атмосферу епохи. драматурги намагалися показати «трагедію життя», а не «трагедію в житті», закликали до осмислення глибинної суті дійсності, звільнення людського духу, пошуку гармонії. театр став «інтелектуальним», «дискусійним». на перший план вийшов внутрішній конфлікт, а не зовнішня дія. у «новій драмі» стали помітними риси модернізму: символізму, імпресіонізму, неоромантизму та ін.
засновником «нової» драми був норвежець генрік ібсен. успіх його п'єс надихнув інших драматургів: г. гауптмана (німеччина), б. шоу (ія), а. стріндберга (швеція), м. метерлінка (бельгія), е. золя (франція), а. чехова (росія).
новим на сценах театрів був показ картин повсякденного життя, розкриття його злободенних соціальних і моральних проблем. перед глядачами постали звичайні для них картини побуту банкірів, комерсантів, адвокатів і навіть робітників, злидарів. автори порушували нові проблеми, наприклад, жіноче питання. посилився критичний, викривальний пафос п'єс.
було переосмислено природу всіх елементів драматичного твору. оскільки в житті сумне часто поєднується з комічним і навпаки, розвивається жанр трагікомедії. замість «любовних трикутників», таємниць, кримінальних злочинів (зовнішньої інтриги), у центрі уваги - ідейні конфлікти (б. шоу), внутрішня прихована інтрига (м. метерлінк), складна гра підтекстів (а. чехов).
герої відзначаються суперечливими характерами, інколи важко визначити, хто з них головний персонаж (як, наприклад, у а. чехова). дійові особи розмовляють сучасною літературною мовою, використовуючи побутову та жаргонну лексику. п'єси більше не мають зрозумілого, завершеного закінчення: читачеві й глядачеві пропонується відкритий проблемний фінал - запрошення до дискусії, роздумів і власних висновків.
«нова драма» стала одним із найцікавіших загальноєвропейських явищ, яке зробило свій вагомий внесок у справу гуманізації суспільства.