“П’ятнадцятирічний капітан” аналіз твору (паспорт)
Автор – Жюль Верн
Рік написання – 1878
Жанр – пригодницький роман. (Це твір, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їхнім несподіваним поворотом, великою динамікою розгортання. Для пригодницького роману характерні мотиви викрадення й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування).
Тема — розповідь про незвичайні пригоди п’ятнадцятирічного Діка Сенда та його друзів на морі й на суші.
Ідея — прославлення сили людського характеру, розуму й допитливості, вірності дружбі й здатності до самопожертви.
Головні герої:
Головні персонажі: Капітан Халл і 5 матросів; Дік Сенд – матрос-новачок; кок Негору (работорговець).
Пасажири: місіс Велдон – «хоробра жінка», її син Джек, кузен Бенедикт – «добре серце», ентомолог.
Врятовані з судна «Вальдек»: Том, Бет, Остін, Актеон, Геркулес, собака Дінго.
Работорговці: Гарріс, Муані-Лунга, Альвіш
Проблематика “П’ятнадцятирічний капітан”:
“П’ятнадцятирічний капітан” сюжет
Події книги відбуваються в морі. Китобойная бригантина «Пілігрим» під час полювання виявляє потопаючий корабель. Екіпажу вдається врятувати п’ятьох афроамериканців і собаку по кличці Дінго. Через кілька днів капітан «Пілігрима» разом зі своїми матросами відправляється на полювання на човні у відкрите море. Але вижити в жорстокій сутичці їм не вдається. Після загибелі екіпажа «Пілігрима» Дік Сенд став капітаном шхуни і взяв на себе відповідальність за життя місіс Уелдон, її сина і п’ятьох негрів, врятованих командою.
“П’ятнадцятирічний капітан” план твору
1. Нова Зеландія. «Пілігрим» – китобійна шхуна: капітан Халл і 5 матросів, Дік Сенд – матрос- новачок, кок Негору; пасажири: місіс Велдон , її син Джек, кузен Бенедикт .
2. Врятовані з судна «Вальдек»: Том, Бет, Остін, Актеон, Геркулес, собака Дінго
3. Полювання на смугача. Загибель Капітана Халл та матросів
4. Дік Сенд – п’ятнадцятирічний капітан
5. Зміна курсу – підступність Негору
6. На суші. Зустріч з Гаррісом. Дорога джунглями. Страшні здогади. Африка, Ангола.
7. В полоні у тубільців, підступні наміри Негору та Гарріса. Втеча Геркулеса.
8. Невільничий ринок в Каз онде. Продаж Тома, Бета, Остніна, Актеона.
9. Работорговці Муані-Лунга та Альвіш
10.Розправа Діка Сенда з Гаррісом
11.Порятунок Діка Сенда, місіс Велдон її сина та кузена за до Геркулеса
12.Розкриття таємниці літер «С.В.» – Семюель Вернон (його вбив через гроші Негору)
13.Напад Дінго на Негору, Смерть негідника
14.Порятунок від людоїдів
15.Зустріч з португальськими купцями
16.Америка. Повернення в Сан-Франціско
17.Звільнення та повернення Тома, Бета, Остіна, Актеона
Історія написання “П’ятнадцятирічний капітан”
Жюль Верн почав роботу над романом, коли його синові Мітелю було майже стільки ж років, як і — Діку Сенду. Письменник детально готувався до роботи, вивчав карти, читав про подорожі мандрівників того часу. Автор навіть сам подорожував Середземним морем, відвідав Алжир (країниа на півночі Африки), щоб на власні очі побачити природу, населення й культуру.
Роман було опубліковано у видавництві Етцеля (1878 p.).
потому что Их путь лежит к Одинокой Горе когда они ее достигли они пошли обратно
2потому что автор хотел создать маленькую личность но смелую над хобитом избевались
но он оказаься намного смелее своих предсмешников
3 я думаю отличие их в том что гномы бывают добрые, а троли злые , гномы любят золото,а троли дубинки
4 Бильбо не открывает тайну кольца потому что у него могли его забрать но в скоре они всетаки узнали про кольцо и решили его унечтожить потому что если оно попалобы в злые руки , то мир бы был уничтожен
5 крысин отробьем потому что он не спросил можно ли взять тот кристал можно так сказать он его сваровал , а добрым вором потому что он сделал намного лучше он обьединил несколько племен в одно и позволил эльфам взять свое
6 хобит
7самым опасным считаю то как они подходили к одинокой горе
8 голума к бильбо стало то что у бильбо было кольцо ,а у него нет
9мог ведь он всетаки волшебкик
10 торин вроде непомню
Объяснение:
Чацкий Софью любит, она не такая, как прочие московские барышни. И героиня Чацкого любила, молодой человек оставил значительный след в ее душе, до сих пор он ей небезразличен.
Но на Софье тоже есть «особый отпечаток», как на всех московских. Она получила то воспитание и образование, каких требовало общество. У нее сложился определенный идеал семейной жизни – московский. Правда, на формирование этого идеала оказали влияние и французские романы о необыкновенной любви. Долгое время Чацкого не было рядом с Софьей (он «три года не писал двух слов»). Зато был Молчалин, вполне, с точки зрения героини, подходящий на роль милого, несмелого, робкого возлюбленного.
Подобный образ девушка себе придумала и "наложила его" на Молчалина. Ей нравился не Молчалин, каким он был на самом деле, а Молчалин, каким она себе его представляла. И.А. Гончаров отмечал, что эта героиня «не безнравственна: она грешит грехом неведения, слепоты». Софья решительна, она готова бороться за свое счастье, именно поэтому она и придумывает свой сон. Героиня ждет случая, чтобы подготовить отца к мысли об ее браке с Молчалиным. Что нам напоминает ее рассказ о сне? В нем чувствуются черты , столь популярной в эпоху Грибоедова: разлука с любимым, противостояние мира, фантастические чудовища… «Тут все есть, коли нет обмана», – реагирует на этот сон Фамусов.
Софья достаточно умна, чтобы не сердить отца, она хитрит, обманывает, не ощущая при этом угрызений совести. Она остра на язык, язвительна.
И.А. Гончаров дал Софье следующую характеристику: «Это смесь хороших инстинктов с ложью, живого ума с отсутствием всякого намека на идеи и убеждения, путаница понятий, умственная и нравственная слепота – все это не имеет в ней характера личных пороков, а является, как общие черты ее круга. В собственной, личной ее физиономии прячется в тени что-то свое, горячее, нежное, даже мечтательное. Остальное принадлежит воспитанию».
Образ Софьи играет весьма значимую роль в комедии. С ней связана завязка конфликта любовного, а также и завязка конфликта личности и общества, которая происходит в эпизоде разговора Чацкого и Фамусова о сватовстве, перешедшего на разговор о службе.
Кульминационные моменты этих двух конфликтов совпадают, и точка совпадения – Софья, обмолвившаяся в гневе за Молчалина - «Он не в своем уме». Героиня сознательно подтвеждает сумасшествие Чацкого: