Відповідь:
Пояснення:
Чому Біблія є найвідомішою книгою в історії людства? Що робить її унікальною, що відрізняється від всіх інших книг? У чому її справжня цінність?
Біблія – це книга, через яку Сам Бог відкривається людству. Це – Слово Боже
Сам Бог дав цю Книгу людям. У ній Він відкрив людині Свою Божественну сутність. Біблія відповідає на такі одвічні питання як: походження Всесвіту і людини, сенс життя, що чекає людину після смерті, що робить людину по-справжньому щасливим, і т.д.
Розповідають, як одного разу відомий англійський фізик Майкл Фарадей сидів за письмовим столом і читав Біблію. До нього увійшов його друг і побачив, що Фарадей сидить обхопивши голову руками. Друг злякано запитав: "Що з тобою, Майкл? Ти погано себе почуваєш?" "О ні, - відповів Фарадей, - Я дивуюся, чому люди з багатьох важливих питань воліють блукати в невідомості, тоді як Бог подарував їм таку чудову книгу Одкровення ?!"
Як же з'явилася Біблія, невже Бог власноруч писав її слова? Звичайно, ні. Текст Біблії був написаний близько 40 різними людьми протягом приблизно 1600 років. Але те, що ці люди написали, походило не від них самих, а від Того, Хто дав їм потрібні слова для цього, надихнув їх.
Слово «Біблія» – грецького походження, означає «книжки» чи «зібрання книжок». Ці книжки становлять Священне Писання християнської церкви, яка засновує на них своє вчення і зберегла Писання в незмінному і безпомилковому вигляді.
Біблія складається з Книг Старого і Нового Завіту.
Написання Біблії розпочалося давньоєврейською мовою і тривало майже 1600 років, починаючи від 1513 року до Н. Х. У ньому брали участь 40 різних людей – пастухи, рибаки, царі, пророки, лікар.
До Старого Заповіту увійшло 39 книг. Перші п’ять («Буття», «Вихід», «Левіт», «Числа», «Повторення закону») написав пророк Мойсей. Єврейською вони називаються «Тора» – закон, – і описують історію ізраїльського народу. Далі йдуть книги історичні, навчальні й поетичні, серед яких привертає увагу Книга Псалмів. Вона складається з 150 псалмів, створених за 2000 років до Н.Х. Далі до складу Старого Заповіту ввійшли Книги пророків.
Друга частина Священного Писання складається з 27 книжок Нового Заповіту. Вони з’явилися вже після Різдва Христового, яке звіщали пророки. Писали їх натхненні Святим Духом учні самого Ісуса Христа. Йдеться про чотири Євангелія – від Матвія, Марка, Луки та Іоана, написані в кінці першого століття. Сюди ввійшли також «Діяння святих апостолів» (автор – апостол Лука), «Послання апостола Павла», Соборні послання та «Об’явлення» Іоана Богослова. У цій частині Біблії викладені нові завіти й обітування Божі людям, розкривається новий «союз» Бога з людиною, що грунтується на крові й стражданнях Ісуса Христа.
Отже, Бог є Автором Біблії. Це ми можемо побачити в тому, що Біблію писали зовсім різні люди, що жили в різні століття і навіть тисячоліття, що мали різну освіту і соціальне становище, були виходцями з різних національностей і культурних традицій – і між тим, що вони написали немає протиріч. Навпаки, вони тільки доповнюють один одного, сприяючи більш глибокому розумінню суті істин викладених у Біблії.
В «Повести о Петре и Февронии Муромских» , тема христианской веры проходит с самого начала и до конца. Это говорит о том,какое место занимает религия в жизни древнерусского человека. Герои повести в своем поведении помнят о христианских понятиях о добре и зле, о своем месте,которое они занимают среди людей. В своей жизни они исповедуют нравственные ценности,такие как трудолюбие, ум, знания, любовь, верность. Они окончили свою жизнь тихо, спокойно. Люди пытались положить их тела в разные гробы, но наутро тела были вместе, в одном гробу, рядышком. Это чудо - символ огромной любви Петра и Февронии. Она была так сильна, что даже после смерти соединяла их вместе. Неразумные люди и при жизни хотели разлучить влюбленных,и после смерти даже не посмотрели на завещание- похоронить их вместе. Но утром тела Петра и Февронии нашли рядом. То есть и после смерти они защищают свои чувства от нападок грубых людей.
Первое действие пьесы «Горе от ума» начинается со сцены, где Лизанька, служанка в доме Фамусовых, просыпается в креслах с жалобами на то, что плохо спала. Причина в том, что ее хозяйка Софья ожидала в гости друга – Молчалина. Лиза должна была проследить, чтобы встреча их осталась в тайне от остальных домочадцев.
Лиза стучится к Софье в комнату, откуда раздаются звуки флейты и фортепиано, и сообщает молодой хозяйке, что наступило утро, и пора бы прощаться с Молчалиным, чтобы не быть застигнутой отцом. Чтобы ускорить процесс прощания влюбленных, Лиза переводит часы. Они начинают бить.
Фамусов, отец Софьи, застает Лизу за этим занятием. В процессе разговора Фамусов явно заигрывает со служанкой. Их беседу прерывает голос Софьи, которая зовет Лизу.
Фамусов поспешно удаляется.Лиза начинает упрекать Софью в неосторожности. Софья прощается с Молчалиным. В двери появляется Фамусов. Он интересуется, зачем его секретарь Молчалин оказался здесь так рано. Молчалин утверждает, что он возвращался с прогулки и зашел к Софье только что. Фамусов гневно отчитывает дочь, за то, что застал ее с молодым мужчиной.
Лиза рекомендует Софье быть осторожнее и поостеречься недобрых слухов. Но Софья их не боится. Однако Лиза полагает, что у Софьи и Молчалина нет будущего, ведь Фамусов не допустит брака своей дочери с небогатым и незнатным человеком. Самая выгодная партия для Софьи, по мнению отца, – полковник Скалозуб, который имеет и чины, и деньги. Софья отвечает, что лучше утопиться, чем выйти замуж за Скалозуба, ведь он очень глуп.
В разговоре об уме и глупости Лизе вспоминается былая история юношеской нежной любви Софьи и Александра Андреевича Чацкого, который отличался и веселостью, и незаурядным умом. Но это дело давно минувших лет. Софья считает, что это нельзя было считать любовью. Они просто росли вместе с Чацким. Между ними была только детская дружба.
В дверях появляется слуга и докладывает Софье, что приехал Чацкий.
Чацкий обрадован встрече с Софьей, но удивлен холодному приему. Софья уверяет его, что рада встрече. Чацкий начинает вспоминать былые годы. Софья называет их взаимоотношения ребячеством. Чацкий интересуется, не влюблена ли Софья в кого-нибудь, ведь она так смущена. Но девушка говорит, что смущена от вопросов и взглядов Чацкого.
В разговоре с Фамусовым Чацкий восхищается Софьей, говорит, что подобных ей не встречал нигде и никогда. Фамусов опасается, как бы Чацкий не посватался к его дочери.
После ухода Чацкого Фамусов остается в раздумьях о том, кто же из двух молодых людей занимает сердце Софьи.