Мій улюблений герой твору є Вілфред Айвенго.
Він — відважний, безстрашний воїн. У перших розділах роману, коли сам герой іще не з’являється перед нами, ми чуємо розмову в замку Седрика Сакса про звитяжні подвиги Айвенго, про його лицарську доблесть. Потім ми захоплено гаємо за відвагою, бойовою вправністю й навіть чемністю та галантністю Лицаря, Позбавленого Спадщини, на турнірі. Він не скористався випадковою перевагою під час однією з сутичок, намагаючись перемагати лише гідно. Нарешті, одночасно з батьком і коханою Айвенго, ми дізнаємося ім’я переможця турніру. Повернувшись після хрестового походу, він вірно служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії, захищає честь короля і його хоробрих воїнів. Айвенго попереджає про небезпеку Ісаака, з яким хотів розправитися храмовник. Він усім серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з Ательстаном Коїгтисбурзьким, позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому. Перемігши на турнірі під Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою турніру леді Ровену. Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрік дарував синові прощення, і згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються
