Характеристика деда из рассказа Максима Горького "Детство"
Василий Васильевич Каширин-дед,лет 80-ти.Сухонький,зеленоглазый ,с рыженькой бородёнкой, дед походил на козла или хорька.Маленький старик,с длинными пальцами,зорко следит за всем происходящим.Дед умный человек,но жадный и завистливый,деньги дороже ему близких людей,а жену колотил из зависти,что она намного лучше его.Упрямый и своевольный человек,злопамятный и обидчивый,это делает его характер очень скверным.
Жестокость деда объясняется его жизнью,которая не баловала его,а била частенько,как и родители в детстве.Трудная и тяжёлая жизнь озлобляет старика,регулярная порка внуков по-субботам поднимает его самомнение.Неблагодарность деда ,неумение ценить людей и добро приводят его Григория на улицу,ослепнув ,он идёт "по-миру", собирает милостыню.Сыновья ссорятся из-за любви деда,но ему это безразлично.Дед обижает бабушку,вымещает на ней зло,но столкнувшись с проблемой,становится маленьким и бес как во время пожара.
Человек с маленькой душой,любит чтоб его ценили,нахваливает себя сам,но сердится по-пустякам и ругается на всех.Всё в жизни деда по-порядку,даже молитвы он читает,как заученный урок,бездушно и только потому,что так надо.Аккуратист и чистюля по-жизни,дед был состоятельным человеком,но разорившись,он отдаляется от всех ещё больше,а после смерти бабушки,он становится нищим безумцем и бродит по улицам,выпрашивая милостыню.
Золотий жук характеристика образа Вільяма Леграна
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення»
