ответ:Здравствуйте, уважаемый Порфирий Петрович! Мы с Вами, к моему великому сожалению, ещё не знакомы, но я надеюсь. что в будущем у нас будет возможность пообщаться в приятной нам обоим обстановке. Цель моего письма - высказать мои мысли по поводу преступления Родиона Раскольникова, все подробности которого поведал мне мой хороший знакомый. Первым делом, хотелось бы поздравить Вас с успешным раскрытием убийства старухи-процентщицы. Я крайне восхищена Вашими аналитическими Вы, Порфирий Петрович, как отзываются о Вас в нашем обществе, человек с "особенным складом мыслей", что говорит о наличии в Вашем характере ума и проницательности. Поэтому позволю себе не согласиться с вашем мнением о себе как о "законченном, закоченелом" и слабом человеке. Невероятно, как Вы, уважаемый Порфирий Петрович, смогли увидеть в бывшем студенте Раскольникове убийцу без наличия веских доказательств (всё же стоит вспомнить про показания мещанина). Пускай, сам Раскольников никогда такое не скажет, но я думаю, что именно Вы натолкнули его на мысль о чистосердечном признании и осознании неверности его теории. Мне показался интересным ещё один аспект, касающийся исключительно Вас, дорогой мой Порфирий Петрович. Помнится мне, что при последней встрече с Раскольниковым Вы рассказывали о своей молодости. о том времени, когда Вы так же, как и Родион Романович, были увлечены некоторыми передовыми или даже революционными идеями, что, по правде говоря, свойственно всем молодым людям. Возможно, Вы в своих рассуждениях могли прийти к идее Раскольникова о неравенстве людей и в конечном итоге переступить ту тонкую грань между заботой о благе человечества и возможностью пролить "кровь по совести". Задумывались ли Вы когда-нибудь над этим? Мне кажется, что все мы порой сталкиваемся с такими философскими проблемами, и Вы не были исключением. В таком случае я хотела бы выразить моё искреннее одобрение Вашему выбору, так как сейчас мне совершенно понятно, что Вы решили жить на благо людей, действуя согласно нормам морали и нравственности без использования насильственных методов. В конце моего письма я хочу пожелать Вам, Порфирий Петрович, долгих лет жизни и успехов в Вашем нелёгком труде по поиску правды и справедливости в нашем крайне несправедливом мире. Глубоко уважающая Вас, Разумовская Елена Сергеевна.
Объяснение:
ответ:Говорила она, как-то особенно выпевая слова, и они легко укреплялись в памяти моей, похожие на цветы, такие же ласковые, яркие, сочные. Когда она улыбалась, ее темные, как вишни, зрачки расширялись, вспыхивая невыразимо приятным светом, улыбка весело обнажала белые, крепкие зубы, и, несмотря на множество морщин в темной коже щек, все лицо казалось молодым и светлым. Очень портил его этот рыхлый нос с раздутыми ноздрями и красный на конце. Она нюхала табак из черной табакерки, украшенной серебром. Вся она — темная, но светилась изнутри — через глаза — неугасимым, веселым и теплым светом. Она сутула, почти горбатая, очень полная, а двигалась легко и ловко, точно большая кошка, — она и мягкая такая же, как этот ласковый зверь.
аналіз вірша
тарас шевченко написав поезію «садок вишневий коло хати…», у 1847 році знаходячись під слідством в камері-одиночці петропавловської фортеці. в ті сумні дні самотності та очікування вироку, він загадував мальовничі картині рідної україни. також її чудову природу, мирних, працьовитих, доброзичливих мешканців. поет не знав, чи побачить він ще землю свого дитинства.
у фортеці, в травні, можливо під враженням від прогулянок на тюремному подвір’ї, поет створив один з найбільш сонячних, життєрадісних своїх віршів – «садок вишневий коло хати». він увійшов до поетичного циклу «в казематі».
тема: показ гармонії краси української природи і щасливого родинного життя працьовитих селян.
ідея: уславлення людини праці, чарівності природи рідного краю.
основна думка: мрія т. шевченка про щасливе життя українського народу, щоб праця для нього була насолодою, задоволенням, а не гнобленням, приниженням, тиранією.
жанр: пейзажна лірика; цей вірш написаний у фольклорному стилі, тому не дивно, що став народною піснею, покладений на музику я. степовим.
сюжет: вірш містить опис мальовничої краси весняного надвечір’я на україні. тихі сутінки віддзеркалюють гармонію почуттів, спокійну радість буття простої селянської родини.
певне місце у творі займає зображення гармонії материнства, у поетичних рядках автор змальовує жінку, радість її материнських обов’язків: вона вечерю зготувала, доньку навчала, дітей спати повкладала. і все це овіяне спокоєм і гармонією з природою.
вірш - світовий шедевр пейзажної лірики. у поезії перед нами, наче наочно, постає вечір в українському селі. поет змальовує ідилічну картину простої, небагатої, але щасливої селянської родини за вечерею. поет зображує її з такою зворушливістю та майстерністю, що зорові та слухові образи стають майже живими для читача: «хрущі над вишнями гудуть…».
любов до рідного краю та туга за ним поетові показати велику гармонію рідної землі, красу та поетичність життя простих, роботящих людей.
про цей вірш т. шевченка літературознавцями написано багато досліджень. надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами.
якою ж сильною була туга поета за рідною україною, яка багата уява, щоб створити такий вірш!
чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка? про це мріяв усе життя й сам шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися.
вірш став "візитною карткою" україни — квітучої, мирної, співучої та доброї.