Ця казка була вміщена автором у збірку «Гранатовий будиночок» (англ. «А House of Pomegranates») (1891). Чому саме гранатовий? У такій країні, як Ірландія, напрочуд потужними с традиції християнства, а гранат (дерево та його плоди) — це один із традиційних символів християнської віри: страждання, відродження й воскресіння. У кожній з чотирьох казок цієї збірки («Молодий король», «День народження інфанти», «Рибалка та його душа», «Хлопчик-Зірка») розповідається про різні події, пов’язані зі стражданнями людей та їхнім духовним відродженням. Слово гранат (або гранатовий) з’являється в найбільш напружені для персонажів моменти випробувань, але водночас немовби вказує їм шлях до відродження. А чому слово будинок з’явилось у назві збірки? Так в Англії XIX ст. називали салон1, місце, де зустрічалися високоосвічені люди й говорили про мистецтво, філософію, науку. Деякі салони мали назви. Наприклад, О. Уайльд у той час відвідував салон під назвою «Душа». Кожна з чотирьох казок збірки присвячена одній леді із салону, а в цілому «Гранатовий будиночок» присвячений дружині письменника — Констанції Уайльд.
Давним-давно два бідні Дроворуби прокладали собі шлях додому через великий сосновий ліс. Стояла зимова морозна ніч. Земля та дерева були заметені снігом, маленькі гілочки потріскували від морозу, коли Дроворуби проходили повз них. І ось вони дійшли до гірської річки, яка нерухомо зависла в повітрі водоспадом, бо її поцілував Льодяний Король.
Було так холодно, що навіть звірі й птахи не знали, як цьому зарадити.
— Еге-ге! — прогарчав Вовк, шкутильгаючи через зарослі, підібгавши хвоста. — Це просто жахлива погода. Чому уряд за цим не слідкує?
— Піть! Піть! Піть! — щебетали зелені Коноплянки. — Стара Земля померла, і її загорнули в білий саван.
Этот вопрос интересует не одно поколение молодежи...Каждый из нас на этот вопрос ответит по разному...Кто верит в судьбу , тот скажет :" Какая у меня судьба , такой я и буду завтра" ...Ну а я не верю в судьбу...Считаю , что наше "завтра" зависит от нашего " сегодня" и "вчера". Ведь если уже сейчас я задумаюсь о будущем , то смогу смогу обеспечит его таким , каким захочу...Знаю звучит банально , но почему-то именно у "верящих в судьбу" - бывает блестящее будущее ...Или мне так кажется , ведь я в нее не верю...Одним словом , МОЯ ЖИЗНЬ - МОИХ РУКАХ! И ТОЛЬКО Я РЕШАЮ , КАКОЕ У МЕНЯ БУДЕТ БУДУЩЕЕ... ЧТО СОВЕТУЮ И ВАМ...НЕ СЛУШАЙТЕ ЧУЖОГО МНЕНИЯ , НО И НЕ ОТКЛАНЯЙТЕСЬ ОТ СОВЕТОВ...НУЖНО УМЕТЬ ДЕЛАТЬ ВЫВОД И ИЗВЛЕКАТЬ УРОК...
Александр Сергеевич Пушкин-великий русский поэт,основоположник русского реализма,cоздатель русского литературного языка и ,конечно же,истинный гений своего времени.Одним из его величайших произведений является роман "Евгений Онегин".Одна из из интереснейших и интригующих тем в произведении это тема любви,а точнее о судьбах героев,их переживаниях.Я внимательно и с интересом прочла этот роман,и решила найти ответы на такие вопросы почему они не смогли быть вместе?Какие обстоятельства им помешали?Или,быть может,они своими поступками сами сделали своё будущее? На мой взгляд,одной из главных причин их "разных дорог"может служить личность,и ей присущие черты главных героев.Чтобы точнее понять это,надо охарактеризовать Евгения Онегина и Татьяну Ларину.Начнем с Онегина.Евгений-светский перербургский молодой человек,столичный аристократ.Образованиеон получил типичное для того времени-домашнее.Став юношей,Онегин стал часто посещать светские меропреятия(балы,рестораны,театры).Но рано или поздно Евгений устал от все всей этой суеты,разочаровался в жизни и интересах его общества.И вскорепосле этого уехал в имение, которое получил в наследство от дядюшки В этой самой деревне он и встречает девушку,с простым русским именем-Татьяна,полностью перевернувшую всю его жизнь.Что же такого необычного он в ней обнаружил?Какими любовными чарами она смогла расположить к себе Евгения?Татьяна-человек обладающий добротой,простотой,бескорыстием,душевной красотой.Она живет в деревне,но родом из богатой помещичьей семьи. Из двух сестер самая тихая,задумчивая,серьезная.Многие говорят что она героиня с "причудами".Да,она натура глубокая,часто "уходит в себя",не любит делиться своими переживаниями с близкими,поэтому я не до конца её поняла.В романе автор изобразил её печальной и молчаливой девушкой, но несмотря на это,своей простотой и сердечностью она привлекала окружающих.Возможно,этими качествами она и понравилась Евгению.
Давним-давно два бідні Дроворуби прокладали собі шлях додому через великий сосновий ліс. Стояла зимова морозна ніч. Земля та дерева були заметені снігом, маленькі гілочки потріскували від морозу, коли Дроворуби проходили повз них. І ось вони дійшли до гірської річки, яка нерухомо зависла в повітрі водоспадом, бо її поцілував Льодяний Король.
Було так холодно, що навіть звірі й птахи не знали, як цьому зарадити.
— Еге-ге! — прогарчав Вовк, шкутильгаючи через зарослі, підібгавши хвоста. — Це просто жахлива погода. Чому уряд за цим не слідкує?
— Піть! Піть! Піть! — щебетали зелені Коноплянки. — Стара Земля померла, і її загорнули в білий саван.
Чем смогла это история створення текста