Рік написання: 1839
Жанр: балада з казково-фантастичними подіями.
Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля. Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів.
Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях.
Проблематика : • вірність і зрада; • кохання щире і без почуттів; • батьки і діти.
Композиція :
Експозиція: вступна частина до твору, де поет описує із сумом тополю.
Зав’язка: Полюбила чорноброва Козака дівчина.
Розвиток дії: зустрічі дівчини з козаком, які завдали молодій чимало страждань після її розлучення з хлопцем.
Кульмінація: молодиця вирішує скористатися зіллям ворожки для швидкого повернення козака.
Розв’язка: дівчина за до зілля ворожки стала тополею.
Художні засоби :
Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється».
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах».
Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько».
Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда».
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок.
1. Вступне слово вчителя про казкаря Г.К. Андерсена: Слово вчителя
— Пригадайте казкову історію про гидке каченя, яке всі зневажали, ображали і яке потім перетворилося на прекрасного лебедя. Приблизно так було і в житті Ганса Крістіана Андерсена, який народився в бідній сім’ї і, не маючи коштів для здійснення мрії, наполегливо працював, учився, шукав своє покликання, фантазував, писав, поки нарешті не досяг успіху й не став одним із кращих казкарів світу. Вдячні читачі ще за життя казкаря поставили йому пам’ятники, причому не лише йому, а й казковим героям, що вийшли з-під його пера. До цього часу існує висока міжнародна премія імені Г. К. Андерсена за найкращу дитячу книгу.
Співай, соловейку!
Аж гнеться калина від співу дзвінкого!
Це хто там співає? Не видно нікого.
Погляньте пильніш у калину рясну:
Ото соловейко стрічає весну.
Щебече, витьохкує, срібно сміється.
І де стільки сили у нього береться!
Такий же маленький, а як він співа,
Немовби до нас вимовляє слова.
Співа соловейко про сонце й хмаринку,
Про любу Вкраїну , що квітне в барвінку .
А нам не наслухатись гарних пісень,
В садок під калину приходим щодень.
І дуже ми вдячні маленькій пташині.
Хоча вона взимку жила на чужині,
Та пісню принесла у рідний свій край …
Співай, соловейку, ще дужче співай!
