Стихотворение грустное, возникает ощущение пустоты, щемящее чувство одиночества пронизывает всё стихотворение, слышится мечта о далёкой родной душе, тоже одинокой. Дикий север, одиноко, голая вершина, одна и грустна, утёс горючий-все эти слова удивительно точно передать настроение печали, грусти, потому что всё это образные средства языка. У Лермонтова сосна – это одиночество в природе, а пальма, которой она грезит – ещё одно одиночество. Это подчёркивает то, что одинокие существа и предметы существуют на всей земле, что сосна – это правило, а не исключение.
Вопрос можно и не задавать.Так как тебе всего лишь нужно взять книгу и написать про неё.Если же тебе лень то вот. Гидке каченя Так добре було за містом, "було літо! Жито жовтіло, овес зеленів, сіно склали в копиці, і на зеленому лузі ходив чорногуз на своїх довгих червоних ногах та белькотав по-єгипетськи,— цієї мови він навчився від матері. За полями та луками йшли великі ліси, а в гущавині лісів були глибокі озера. Справді, чудово було за містом влітку! У сонячному сяйві лежав старий хутір, обведений глибоким каналом. Від стін каналу до самої води росли величезні лопухи, такі високі, що маленькі діти могли сховатись під ними, стоячи на весь зріст. Там було так дико, як у глухому лісі, і там, у своєму гнізді, сиділа качка. Вона висиджувала каченят. Сиділа вона вже давно, їй набридло сидіти, а гості приходили до неї не часто. Іншим качкам було приємніше плавати в каналах, ніж сидіти тут, під лопухами, та кахкати з нею. Нарешті, яйця почали тріскатись одне за одним. — Піп-піп! — почулося звідти, і всі жовтки в яєчках ожили й висунули голівки. — Ках-ках! — відповіла качка. Каченята незграбно повилазили, як уміли, і озирнулись на всі боки під зеленим листям,— мати їм дозволила дивитись скільки завгодно, бо зелений колір корисний для очей. — Який світ великий! — дивувались малята. Ще б пак! Зараз для них було-куди більше простору, ніж у яйцях! — Ви думаєте, що це вже й весь світ? — сказала мати.— Він тягнеться ще далеко, ген по той бік садка, аж до ниви, але там я й сама ніколи не бувала. Ну, ви вже всі тут? — спитала вона, встаючи.— Ой, ще ні! Найбільше яйце і досі лежить... І коли цьому буде кінець? Скоро мені це зовсім набридне,— і вона сіла знову. — Ну, як справи? — спитала стара качка, що прийшла її одвідати. — Довго тягнеться з одним яйцем,— відповіла качка-мати, що сиділа,— ніяк не хоче тріскатись. Але подивись на інших,— чи це не наймиліші каченята з усіх, яких ми бачили? Усі як одне — викапаний батько? А він, негідник, навіть не відвідав мене ні разу. — Ану, покажи мені те яйце, що не хоче тріскатись,— сказала стара качка.— Повір мені, це індиче яйце! Мене теж колись обдурили так, і я мала багато лиха й клопоту з малим. Вони ж бояться води! Я їх ніяк не могла туди загнати; я вже й кахкала й клацала, але нічого не допомагало. Ну, покажи мені яйце! Так і є! Це індиче! Залиш його краще та йди вчити своїх дітей плавати. — Ні, я ще трошки посиджу,— відповіла качка-мати.— Коли я вже так довго сиділа, то можу посидіти ще трохи. — Ну, як хочеш! — сказала стара й пішла. Нарешті, тріснуло велике яйце. — Піп-піп! — промовило пташеня і видряпалося звідти. Воно було таке велике та гидке! Качка подивилась на нього.
1.Печорин, закутанный в шинель и надвинув на глаза шляпу, старался пробраться к дверям (Лермонтов) . 2.Кавалергарды скакали, но ещё удерживая лошадей (Л. Толстой) . 3. Дама усаживалась в кресло то боком, то поджав ноги (А. Н. Толстой) . 4. Оттолкнув меня, бабушка бросилась к двери.. . (Горький) 5.Испугавшись неведомого шума, стая тяжело поднялась над водой (А. Первенцев) 6.Напрягши силы, человек самых средних может добиться чего угодно (В. Панова) 7.Деепричастный оборот обычно следует за сказуемым, если обозначает: 8.Однажды в лесу я провалился в глубокую яму, распоров себе сучком бок и разорвав кожу на затылке (Горький) 9.Тут, около телег, стояли мокрые лошади, понурив головы, и ходили люди, накрывшись мешками от дождя (Чехов
Дикий север, одиноко, голая вершина, одна и грустна, утёс горючий-все эти слова удивительно точно передать настроение печали, грусти, потому что всё это образные средства языка. У Лермонтова сосна – это одиночество в природе, а пальма, которой она грезит – ещё одно одиночество. Это подчёркивает то, что одинокие существа и предметы существуют на всей земле, что сосна – это правило, а не исключение.