Прага, 4 березня 2002 – Росія у всі часи залишалася загадковою країною. Тут втаємниченим ставало все, і народження, і смерть чи зникнення людини, особливо, якщо вона належала до верхів або боролася проти їхнього панування. Згадайте про смерть Олександра Першого, тіло якого загадково зникло з усипальниці в Казанському соборі Петербурга, чи народження, позашлюбне, багатьох царівен чи царевичів. Сьогодні невідомі долі багатьох декабристів. А ось навіть обставини смерті і поховання українського письменника і характерника, що писав на російсько-українському діалекті власного витвору, ви здогадалися - йдеться про Миколу Гоголя, також оповиті таємницею.
Микола Васильович заповідав не поспішати з його похованням після смерті, бо своєрідністю його хвороби було довготривале заціпеніння і він, боячись, що закопають живцем, наполягав щоб чекали поки не з’являться на тілі явні ознаки розкладу. Але ті, що були поряд з тілом завмерлого Миколи Гоголя у ті дні кінця зими 1852 року в московському домі Толстих, довго чекати не хотіли. Словом обставини смерті й поховання письменника, котрого одні російські інтелектуали вважали і вважають основоположником російської літератури, а інші-цілком чужим для Росії, й до сьогодні викликає чимало запитань. Навіть ексгумація поховання в 30-і роки ХХ століття викликала чимало пересудів. І варті уваги свідчення її різних учасників у тому, що в склепі де мав бути прах славного автора «Мертвих Душ» та «Вечорів на хуторі біля Диканьки», нічого, окрім кільок дивних предметів, зокрема, якихось мідних трубок, не знайшли... Навіть у своїй смерті Гоголь став загадкою для Росії.
