Вчора до нас завiтала синичка. Спочатку вона неспiшно поснiдала насiнням з нашоi (нет укр. клавы, сам найди посл. букву йи) годiвницi, а вже потiм перелетiла на гiлку берези напроти мого вiкна, всiлася зручно, та почала спiвати. Вона спiвала про те, що весна вже зовсiм недалеко, що вона незабаром прийде та обов'язково зiгрiэ (исправь) нас своiм (исправь i на йи, у меня нет этой буквы) теплим ласкавим промiнням. Така весела, така обнадiйлива була ii (исправь) пiсня... Так тепло i втiшно стало на серцi...
И говорит ему: "Послушай-ка, дружище! Ты, сказывают, петь великий мастерище. Хотел бы очень я Сам посудить, твое услышав пенье, Велико ль подлинно твое уменье?" Тут Соловей являть свое искусство стал: Защелкал, засвистал На тысячу ладов, тянул, переливался; То нежно он ослабевал И томной вдалеке свирелью отдавался, То мелкой дробью вдруг по роще рассыпался. Внимало все тогда Любимцу и певцу Авроры: Затихли ветерки, замолкли птичек хоры, И прилегли стада. Чуть-чуть дыша, пастух им любовался И только иногда, Внимая Соловью, пастушке улыбался Скончал певец. Осел, уставясь в землю лбом; "Изрядно, — говорит, — сказать неложно, Тебя без скуки слушать можно; А жаль, что незнаком Ты с нашим петухом; Еще б ты боле навострился, Когда бы у него немножко поучился". Услыша суд такой, мой бедный Соловей Вспорхнул и — полетел за тридевять полей. Избави, Бог, и нас от этаких судей.
Диктант — від латинського слова «дікту» — диктувати. А ще «діктаре», що означає «розпоряджатися, наказувати».Азбука — раніше алфавіт звучав так: аз, букі, веді, глаголь, добро, ... З назв перших двох букв і з’явилося слово азбука.Олівець — Писати — щодо писання, то давній корінь цього слова українська, можливо, успадкувала з індоєвропейських часів. Проте з іншим значенням — пістрявий, пестрий «строкатий» (корінь pьs-). Значення «писати, малювати» зафіксовано лише у слов’янських, балтійських мовах (лит. piẽšti «малювати», прус. peisāi«пишуть»), а також у деяких індоіранських. У слов’ян і балтів це значення (корінь pis-) могло розвинутися під впливом усе тих самих давніх арійських мов, що панували в першому тисячолітті до нової ери в Наддніпрянщині. Принаймні серед їхніх носіїв було чимало письменних людей, без яких не могли обійтися торгівля та дипломатичні відносини. Корінь piś- у індоіранців позначав процес різьблення, карбування, висікання, вирізання (а ще — нарізання м’яса). Семантичний зв’язок із писанням простежується чітко. Pеśa від того ж кореня означало «орнамент, візерунок», pēśalá — «прикрашений, приємний, красивий», pēśakāra —«вишивальниця», дослівно «та, що робить візерунки». Як бачимо, з цим коренем пов’язані українські слова писанка, писанкарство, розписувати, розписний, вислів «неписана краса» .Диктант — від латинського слова «дікту» — диктувати. А ще «діктаре», що означає «розпоряджатися, наказувати» .Азбука — раніше алфавіт звучав так: аз, букі, веді, глаголь, добро, ... З назв перших двох букв і з’явилося слово азбука. Олівець — від слова олово. Раніше писали на телячій шкурі олов’яними стержнями, а лише згодом перейшли на графіт
