Естетичні особливості поетики. Олександр Олесь як лірик розвивався в річищі символізму — однієї з течій модернізму в західноєвропейському письменстві, в унісон з якою відбувалися художні шукання багатьох українських митців.
Характерні ознаки символізму — бунт проти антилюдя- ного суспільства, культивування екзотичних і заборонених тем, підкреслене естетство, посилена увага до підсвідомого, створення особливої метамови символів.
На українському ґрунті Олесь формувався під впливом попередників, що використовували фольклорну символіку, язичницькі та християнські образи-символи, народну міфологію, відбиваючи національну ментальність і традиції. Як і у творах Тараса Шевченка, Михайла Старицького, Лесі Українки, у віршах молодого поета оживають образи сокола та орла, що символізують відвагу і поривання до свободи („На високій скелі ранньою добою, / Кулею підбитий, сокіл клекотав. /І могутній клекіт розлітавсь луною / І орлів на волю попід хмари звав”). Символічного виміру набувають міфологічні образи води, сонця, зір, землі, вітру, солов'їв, квітів, які в художньому світі поета одухотворюються, уособлюють життєдайну силу рідної землі, увібравши яку, ліричний герой віддячує своїми піснями. На цій основі створилася Олесева естетична концепція світу і людини, його символістська поетика: змалювання емоційно-інтуїтивного, настроєвого, несвідомого, неопосередкованого враження; музичне відображення душевних станів героя та емоційних навіювань, відтінків настроїв. Так Олесь витворив український символізм. Митець прагнув за до мелодики вірша відбити ритми і настрої доби, органічно поєднуючи загальнолюдські й національні питання буття. Визначальною ознакою символістської лірики Олександра Олеся є її сугестивність (навіювання певних уявлень, асоціацій, настроїв тощо), яка визначає естетичну природу творів. Поет будує ліричну оповідь на навіюванні образу, апелюючи не до розуму читача, а до його почуттів, безпосередньої реакції на образи і картини. Сугестивна природа лірики Олеся визначає її символістську таємничість, багатозначність художнього світу, передбачає, що кожен адресат відчує і побачить уявно те, що йому найбільше імпонує. З цією метою митець використовував особливі поетичні прийоми: градацію, тобто поступове нагнітання образів, живописність словом, народнопоетичну і власну символіку, милозвучність, яка досягається вмілим застосуванням асонансів, алітерацій, звуконаслідувань, повторами, обрамленнями, а також майстерною системою віршових розмірів і римами.
Объяснение:
Герасим был крепостным и вынужден выполнять
все приказы и капризы свой госпожи.
Рабское беспрекословное подчинение было у него в крови.
Однако и совсем смириться с потерей собаки он не мог
поэтому ушел в деревню где и жил бобылем.
Он только в самом конце понял, насколько зависимым
делает его привязанность.
Барыня постепенно отбирала все, что было дорого Герасиму.
Она отняла у него любимую деревню, а ведь он -
крестьянин, настоящий крестьянин.
Не оставила ему привычную и любимую работу; любимую
Татьяну, выдала замуж за пьяницу Капитона.
Поэтому не мог он оставить Муму и бояться, что ее
снова выкрадут, увезут далеко, не мог Герасим отдать
врагам на муки любимое существо.
Вот почему Герасим утопил Муму.
Он находился в капкане своей любви, пока у него была в
душе теплая привязанность к Муму.
Как то так)
Что самое удивительное и прекрасное в этих осенних облаках? «О каждом облаке, с его быстротечной жизнью, с неуловимостью и уникальностью форм, можно писать поэмы, слагать симфонии»: Сказал бы заносчивый философ, но я скажу проще – они передают ощущение свободы тем самым давая нам маленькую возможность прикоснутся к сказке...