Твір-роздум на морально-етичну тему за трагедією В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»
Найзнаменитіша і найтрагічніша історія кохання - це безсумнівно трагедія Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Це історія про сварки і союз, про юнацький максималізм і людські переживання. Відомо, що англійський драматург, Вільям Шекспір, переказав у своїй художній манері історію двох закоханих, про яких існувало народне сказання в літературі Італії.
У п'єсі піднімаються традиційні для розуміння проблеми: сила любові і ненависті, батьки і діти, борг і особисті бажання. Читаючи твір, ми поринаємо у світ юнацької пристрасті, закоханості між головними героями. Їхні почуття засновані на любові з першого погляду. Буря емоцій штовхає Ромео і Джульєтту на необдумані вчинки. Діти ворогуючих кланів, Монтеккі і Капулетті, вони стоять «на краю обриву», готові розірвати будь-які сімейні узи зі своїми рідними. Чи справжнє їхнє кохання? Хочеться вірити, що саме такими мають бути справжні почуття. Мені здається, що в юному віці серця найбільше відкриті для любові, коли це почуття надихає і забарвлює світ в різнокольорові відтінки, коли хочеться дихати одним повітрям і радіти життю. Все або нічого - такий підсумок трагедії Шекспіра.
Автор, порушуючи тему ворожнечі між родинами Капулетті і Монтеккі, показує читачеві-глядачеві лише молодих людей з різних сімей, які намагаються самоствердитися за рахунок інших, адже це б випробувати кращі клинки Верони, помірятися кулаками. І тут виникає питання про силу ворожнечі між сім'ями, наскільки вона мала місце в дійсності. Мені здається, що саме юнацька незрілість і привела до сумних подій, вбивства Тибальта, а потім і трагічної загибелі Ромео і Джульєтти.
Завдяки поетичній мові трагедії «Ромео і Джульєтта» перед нами виникають і акцентуються картини моралізаторства. Людиною рухають її внутрішні принципи. Хіба не було іншого шляху для цієї пари? Чому не можна було втекти, якщо така сила їх любові, розповісти свої батькам? Тоді що сильніше: честь або кохання? Ми віримо в те, що самі собі малюємо. Ми бачимо те, що хочемо побачити. У цій трагедії юнацький максималізм якнайкраще описує й передає всю гаму почуттів ще недоспілої особистості, коли існує тільки одне правильне рішення, коли людина не шукає або не бачить інших обхідних шляхів.
Цікавою, на мій погляд, є тема влади і всевладдя в трагедії В.Шекспіра, де батьківська влада, бажання видати Джульєтту за Паріса, розуміння якогось боргу меркне перед владою Бога. Що судилося, того не минути. Навіть сам монах, порушує прийняте правило питати благословення у батьків закоханих, сам сприяє їх союзу і всіляко намагається їм до проявляючи справжній гуманізм. Таким чином, підкреслюється, що не існує ніякої земної влади, тільки Божа воля. Мораль прекрасної трагедії В.Шекспіра, на мій погляд, полягає в тому, що щирість і любов, що вірою, повинні правити світом, а не покірність старим звичаям і обмеженим громадським нормам.
Объяснение:
Мне самому, Онегин показался законченным эгоистом, что в принципе немудрено: отец почти не обращал на него внимания, целиком и полностью отдаваясь своим делам, поручив его убогим гувернёрам - "мосье и мадам", а те в свою очередь холили парня, лишь ("слегка за шалости бранили", "не докучали моралью строгой"), что естественно, мальчик вырос в человека, думающего только о себе, о своих желаниях и удовольствиях, не умеющий, да и не хотящий уметь обращать внимания на чувства, интересы, страдания других с легкостью обидеть человека, оскорбить, унизить - причинить боль человеку, даже не задумываясь над этим. Его острый язык и подлость характера стали причиной гибели Ленского. Пушкин хорошо сказал о его злом и остром языке: "Сперва Онегина язык меня смущал; но я привык к его язвительному спору, и к шутке с желчью пополам, и злости мрачных эпиграмм"
Противоречия в характере Онегина, сочетания в нем безусловно положительных черт с резко отрицательными, обнаруживаются на протяжении всего романа; четко видны изменения Онегина: ему надоедает жизнь городского франта, ему наскучивает эта роль и он переселяется в поместье, оставленное ему в наследство от дяди. Там он на некоторый промежуток времени находит интересные занятия, но и они ему наскучивают через пару деньков. События, происходящие в последних главах, сильнее всего действуют на него: первое его изменение - смена привычного эгоизма и пассивного невнимания к окружающим приходит вместе со смертью его друга, Ленского, которая происходит по вине Онегина. В этот момент, он уже не тот высокомерный, стоящий выше всех жизненных впечатлений, иногда только недовольный сам собой, холодный эгоист. Он буквально приходит в ужас от своего страшного и бессмысленного преступления. Убийство Ленского то и переворачивает всю его жизнь. Он не переносит воспоминаний об этом зловещем преступлении, которые приносят знакомые места, он мечется по свету в поисках забытья, но эти поиски не увенчиваются успехом. Он возвращается после долгого путешествия по России. Он познаёт все муки любви, сидя заперевшись у себя в кабинете. Онегин уже теперь не может, как прежде, проходить по жизни, вовсе игнорируя чувства и переживания людей, с которыми он, сталкиваясь в думал только о самом себе...
Мы видим, что Онегин, вернувшийся из путешествия, не похож прежнего Онегина. Он стал гораздо серьёзнее, внимательнее к окружающим. Теперь он переживать самые сильные чувства, которые задевают его до глубины души. Вернувшись, Онегин вновь встречает Татьяну. И вот теперь-то он, пораженный ее умом, благородством, сильными душевными качествами, сдержанностью в выражении чувств, влюбляется в Татьяну, как больной, заболевающий болезнью. Как же далек этот, переживающий свою любовь человек от Онегина, из первых глав романа!