Ви, мабуть, знаєте, кого в українській літературі величають дочкою Прометея? Так охрестили Лесю Українку, бо все своє нелегке життя вона віддала служінню народові. Провісниця революції, Леся бажала скінчити свій шлях, як і починала: із співом на устах! Нам з вами спершу треба написати твір про уславлення Лесею Українкою мужності і сили людського духу. Спочатку потрібно знайти вірші, які б до розкрити цю тему. Наскільки Леся Українка палко любила свій народ, свій рідний край, наскільки уже в юності замислювалась над шляхами його історії, намагаючись взаємозв’язати минуле, сучасне, майбутнє, визначити місце людини у вирі переплетінь народних доль, свідчить поезія «Соп 1га зрет зрего!». Написаний під час надзвичайного загострення її хвороби вірш звучить як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро. Скільки в ньому щирості, життєвого вогню, любові до життя! Хмари осінні, лихо, тьма сприймаються як символи не лише особистого лиха, а передусім всенародного, вселюдного, породженого суспільними умовами. Уже в цьому вірші починається мотив, який, розвиваючись, пройде через усю творчість письменниці: людина стає сильною, коли збагне свій обов’язок, моральну відповідальність перед народом. Юна поетеса свій обов’язок вбачає в тому, щоб «сіять квітки на морозі», поливати їх гіркими сльозами доти, доки не розтане лід гніту та зла і не зійдуть квіти дсбра та щастя. Вона буде «на гору круту крем’яную» камінь важкий піднімати з веселою піснею на устах, буде шукати «зірку провідну, ясну владарку темних ночей». У першій строфі вірша накреслена тема — поетеса жене геть жалі, які увірвалися в молоде життя:
Гетьте, думи, ви хмари осінні
То ж тепера весна золота
Чи то так у жалю, в голосінні -
Проминуть молодії літа? Наступні сім строф утверджують волю до боротьби. Остання строфа узагальнює настрій, увиразнює ідею, яка послідовно розвивалася протягом усього твору:
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні.
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Дії ліричного героя, який не мириться з владою темної ночі, а шукає ясну зірку, є проявом нескореності, життєвого оптимізму. Зірка подається як сила, що протистоїть темряві, як символ того ідеалу, що світить ліричному героєві, в перемогу якого він вірить. Цей вірш — утвердження подвигу як життєдіяльності героїчної особистості, душевної стійкості в безнадійних ситуаціях. Сама Леся Українка не скорилася, не піддалася хворобі, знайшла сили зберегти любов до життя, радість сприймання навколишнього світу. Для свого твору можете використати і вірш «Досвітні огні». Ця поезія, вже зовсім інша за ідейним змістом, сповнена невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту, поезія, яка пройнята революційними настроями. Твір починається картиною ночі. Темрява — це символ самодержавства. Відчуття задушливого гніту в експлуататорському суспільстві авторка показує в образах: «темнота тяжка», «привиддя лихі», «чорнії хмари страшні».
Силу, яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса бачить у робочих людях, у тих, хто створює матеріальні блага. Саме їх і уславлює Леся Українка, саме на них і хоче рівнятися.
Вірш «Слово, чому ти не твердая криця» можна вважати програмним у творчості Лесі Українки. У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ до боротьби, тобто, «знімати вражі голови з плеч». Наступна строфа — це по суті аналіз своєї письменницької, громадянської позиції; поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот зі своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров’ю власного серця:
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…
Дві останні строфи сповнені радісним переконанням: вистраждане всім життям художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники-революціонери, задля яких вона і гартує цю свою «зброю іскристу». Непогано було б згадати, що цю «зброю» тримає в руках хвора жінка, що ще раз підтверджує її мужність та силу духу. У вірші вчувається тверде переконання в доцільності своєї праці, і непохитна свідомість зв’язку свого з колективом- хай і «невідомих», але, без сумніву, існуючих «братів"
Объяснение:
это
Мигель Сервантес родился в семье обедневших дворян, в городе Алькала-де-Энарес. Его отец, Идальго Родриго де Сервантес, был скромным лекарем, мать — Донья Леонор де Кортина — дочерью дворянина, потерявшего своё состояние. В их семье было семеро детей, Мигель стал четвёртым ребёнком. О ранних этапах жизни Сервантеса известно очень мало. Датой его рождения считается 29 сентября 1547 года (день Архангела Михаила). Эта дата установлена приблизительно на основании записей церковной книги и существовавшей тогда традиции давать ребёнку имя в честь святого, чей праздник приходится на день рождения. Достоверно известно, что Сервантес был крещён 9 октября 1547 года[1] в церкви Санта Мария ла Майор города Алькала-де-Энарес.Некоторые биографы утверждают, что Сервантес учился в университете Саламанки, однако убедительных доказательств этой версии нет. Существует также неподтверждённая версия, что он учился у иезуитов в Кордове или Севилье[2].По мнению Авраама Хаима, президента сефардской общины Иерусалима, мать Сервантеса вела свой род из семьи крещёных евреев. Отец Сервантеса был из дворян, но в его родном городе Алькала де Энарес дом его предков, который расположен в центре худерии, то есть еврейского квартала. Дом Сервантеса находится в бывшей еврейской части города
Объяснение:
Иван Алексеевич Бунин (1870 – 1953) – знаменитый писатель и поэт, первый русский обладатель Нобелевской премии по литературе, академик Санкт-Петербургской Академии наук. Провел много лет жизни в эмиграции, став одним из главных писателей русского зарубежья.
Детство и образование писателя
Родился Иван Бунин в небогатой дворянской семье 10 (22) октября 1870 года. Затем в биографии Бунина произошел переезд в имение Орловской губернии неподалеку от города Елец.
Детство Бунина именно в этом месте, среди природной красоты полей.
Начальное образование в жизни Бунина было получено дома. Затем, в 1881 году, молодой поэт поступил в Елецкую гимназию. Однако, не окончив ее, вернулся домой в 1886 году. Дальнейшее образование Иван Алексеевич Бунин получил благодаря старшему брату Юлию, окончившему университет с отличием.
Литературная деятельность
Впервые стихи Бунина были опубликованы в 1888 году. В следующем году Бунин переехал в Орел, став работать корректором в местной газете. Поэзия Бунина, собранная в сборник под названием «Стихотворения», стала первой опубликованной книгой. Вскоре творчество Бунина получает известность. Следующие стихотворения Бунина были опубликованы в сборниках «Под открытым небом» (1898), «Листопад» (1901).
Знакомства с величайшими писателями (Горьким, Толстым, Чеховым и др.
) оставляет значительный отпечаток в жизни и творчестве Бунина. Выходят рассказы Бунина «Антоновские яблоки», «Сосны». Проза Бунина была опубликована в «Полном собрании сочинений»(1915).
Писатель в 1909 году становится почетным академиком Академии наук в Санкт-Петербурге. Бунин довольно резко отнесся к идеям революции, и навсегда покидает Россию.
Жизнь в эмиграции и смерть
Биография Ивана Алексеевича Бунина почти вся состоит из переездов, путешествий (Европа, Азия, Африка). В эмиграции Бунин активно продолжает заниматься литературной деятельностью, пишет лучшие свои произведения: «Митина любовь» (1924), «Солнечный удар» (1925), а также главный в жизни писателя роман – «Жизнь Арсеньева» (1927—1929, 1933), который приносит Бунину Нобелевскую премию в 1933 году. В 1944 году Иван Алексеевич пишет рассказ «Чистый понедельник».
Перед смертью писатель часто болел, но при этом не переставал работать и творить. В последние несколько месяцев жизни Бунин был занят работой над литературным портретом А. П. Чехова, но работа так и осталась незаконченной
Умер Иван Алексеевич Бунин 8 ноября 1953 года. Его похоронили на кладбище Сент-Женевьев-де-Буа в Париже.
Интересные факты
Имея лишь 4 класса гимназии, Бунин всю жизнь жалел о том, что не получил систематического образования. Однако это не помешало ему дважды получить премию Пушкина. Старший брат писателя Ивану изучить языки и науки, пройдя дома вместе с ним весь гимназический курс.
Свои первые стихи Бунин написал в возрасте 17 лет, подражая Пушкину и Лермонтову, творчеством которых восхищался.
Бунин был первым русским писателем, который получил Нобелевскую премию в области литературы.
Писателю не везло с женщинами. Его первая любовь Варвара так и не стала Бунину женой. Первый брак Бунина также не принес ему счастья. Его избранница Анна Цакни не отвечала на его любовь глубокими чувствами и вообще не интересовалась его жизнью. Вторая жена, Вера, ушла из-за измены, однако позже простила Бунина и вернулась.
Бунин долгие годы провел в эмиграции, но всегда мечтал вернуться в Россию. К сожалению, до смерти писателю так это и не удалось осуществить.