1. І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обіду? Та скоріще у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.
2. Дам сто двадцять! Тілько ж і накрутіть йому;
щоб нюхав, чхав, щоб… Усі закони виставте!
3. Поки був чоловіком — і не вередував, а паном зробили — чорт тепер на нього й потрапе
4. Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським…
5. Не сердь мене, бо я порву на собі всю одежу!.. Чуєш?.. Здуріла дівка, ще й не розгляділа добре благородного жениха, а вже ерегується! Та жених такий, що хоч би яка панночка, то з охотою пішла б за нього, — от приїде, то побачиш!.. А про Миколу і не думай! Та я скоріще вб’ю тебе, ніж віддам за мужика; я тебе з дому вижену, я тебе!.. Та я не знаю, що зроблю!..
6. Нащо Вже я, от, здається, зовсім вибився на дворянську линію, а не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає. Прийшов хто рано, чи там яке діло по хазяйству, а ти спиш!
7. Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!..
1. І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обіду? Та скоріще у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.
2. Дам сто двадцять! Тілько ж і накрутіть йому;
щоб нюхав, чхав, щоб… Усі закони виставте!
3. Поки був чоловіком — і не вередував, а паном зробили — чорт тепер на нього й потрапе
4. Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським…
5. Не сердь мене, бо я порву на собі всю одежу!.. Чуєш?.. Здуріла дівка, ще й не розгляділа добре благородного жениха, а вже ерегується! Та жених такий, що хоч би яка панночка, то з охотою пішла б за нього, — от приїде, то побачиш!.. А про Миколу і не думай! Та я скоріще вб’ю тебе, ніж віддам за мужика; я тебе з дому вижену, я тебе!.. Та я не знаю, що зроблю!..
6. Нащо Вже я, от, здається, зовсім вибився на дворянську линію, а не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає. Прийшов хто рано, чи там яке діло по хазяйству, а ти спиш!
7. Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!..
Сказки Бажова П. П.
Перед вами, дорогие друзья, удивительная сказка для детей про «Серебряное копытце» — волшебного козлика с копытцем 825 пробы (не меньше) . В «Серебряном копытце» Павел Петрович Бажов показал нам образы простых людей, чьи дела остаются на слуху на долгие века. Так, сказ «Серебряное копытце» , основанный на народном предании, гласит о том, как уральские рабочие добывали самоцветы. Неслучайно, «Серебряное копытце» заканчивается фразой: «А по тем покосным ложкам, где козёл скакал, люди камешки находить стали… » . По праву, один из самых интереснейших сказов Бажова «Серебряное копытце» до сих пор пользуется популярностью у народа.
Как вы знаете, П. П. Бажов известен своими сказами. «Серебряное копытце» — как раз один из них. И поскольку сказ, в отличие от сказки, ведётся от лица рассказчика и всегда опирается на народные предания и легенды — «Серебряное копытце» создаёт атмосферу событий, которые будто бы происходили в реальности когда-то давно. В сказках волшебству герои не дивятся, и стоит лишь им произнести заклинание – происходят магические действа. В сказе «Серебряное копытце» , напротив, герои поражаются чудесам. Так и Дарёна, и Кокованя на протяжении всего произведения ищут это необыкновенно чудо – «Серебряное копытце» . А волшебные персонажи сказа — Мурёнка и Серебряное копытце им в этом и «дав представление с фейерверком самоцветов» исчезают вместе со своей тайной. Дедушка и девочка получают свою заслуженную награду – полную шапку самоцветов. Тем самым автор в своём сказе «Серебряное копытце» подчёркивает, что человек должен любить мир природы, быть скромным, трудолюбивым, бескорыстным и тогда обязательно получит свою награду.
Мораль. В заключении, хотелось бы вспомнить старуху из произведения “Сказка о рыбаке и рыбке” А. С. Пушкина. Как вы уже знаете, отличалась она жадностью и алчностью (как и новая семья, в который жила сиротка Дарёнка) . Мог ли Серебряное копытце показаться людям с такой душой – вопрос риторический. Главные герои сказки Бажова, дружные и трудолюбивые, верят, ищут и находят своё диво-дивное. Неслучайно, именно Дарёнке и Коковане Серебряное копытце дарит дорогие каменья. Бажов тем самым показывает, что только чистым душою людям открываются настоящие чудеса.
Будьте и Вы такими – верьте в свою мечту и она обязательно сбудется!