А
Объяснение:
Головні правила й норми класицизму як літературного напряму було викладено у віршованому трактаті «Поетичне мистецтво» Нікола Буало-Депрео (1636-1711). Ця праця зафіксувала чіткий поділ літератури на «високі» жанри (епопея, трагедія, ода), що мають втілювати державні чи історичні події, діяння монархів, полководців, міфологічних персонажів, і «низькі» жанри (сатира, байка, комедія), призначені для зображення повсякденного життя пересічних людей із середнього стану. Кожному жанру, згідно з Буало, повинні були відповідати стиль і мова творів: у «високих» жанрах належало уникати «низької» простонародної лексики, і навпаки.Для деяких жанрів Буало пропонував особливий вірш, рима в поетичному тексті мала підпорядковуватися змісту художньої оповіді.
У драматургії діяло правило «трьох єдностей» - часу, місця і дії, - яке означало, що всі події в п’єсі мають відбуватися протягом однієї доби і в одному місці, а в сюжеті повинна бути тільки одна зав’язка і одна розв’язка (за винятком комедій, де дозволялися деякі відхилення від схеми).
Окрім того, драмі належало складатися з п’яти дій, що мали утворювати чітку сюжетну лінію. Дотримання правила «трьох єдностей» забезпечувало гармонійну й розумну побудову сюжету, у якому події стрімко розгортаються, вимагаючи від героїв граничного напруження сил.
Такий комплекс правил і вимог спрямовував митців на написання «зразкових» творів, для яких характерна композиційна стрункість, помірність і зрівноваженість усіх складових, зрозуміла мова й внутрішня гармонія. Проте водночас він дещо стримував свободу творчої думки, жорстко обмежуючи її встановленими нормами. Схематизм класицизму особливо помітно виявлявся в чіткому поділі літературних персонажів на «позитивних» і «негативних». В образах «позитивних» героїв не могло бути «негативних» рис, і навпаки. Такий підхід посутньо звужував можливості митців і зрештою суперечив самій природі людського характеру.
Переконані в потужній виховній силі й суспільній корисності мистецтва, письменники-класицисти тяжіли до монументальності, порушували проблеми широкого суспільного звучання й зображували героїв, здатних у найважчих випробуваннях тверезо мислити, аналізувати свої вчинки і приборкувати пристрасті. Чільне місце в літературі посідали конфлікти розуму й пристрасті, обов’язку й почуття, особистості й суспільства. Досліджуючи ці конфлікти, класицисти, по суті, розкривали ті самі суперечності доби, що й представники бароко, але можливість їх розв’язання вбачали насамперед у підпорядкуванні почуттів і прав особистості почуттю обов’язку.
Успіхи французького класицизму в драматургії пов’язані з іменами французьких драматургів світового значення П’єра Корнеля, Жана Расіна, Мольєра. Тож не випадково XVII ст. у Франції називають добою театру.
