Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.
З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.
Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.
На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім”.
Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.
Константин Николаевич Батюшков происходил из старинного дворянского рода Батюшковых. Он был пятым ребёнком и первым сыном. Его отец, Николай Львович Батюшков, — человек просвещённый, но неуравновешенный, с юности уязвлённый незаслуженной опалой, постигшей его в связи с делом его дяди, Ильи Андреевича, который был уличён в составлении заговора против Екатерины II. Мать, Александра Григорьевна (урождённая Бердяева), заболела, когда сыну исполнилось 6 лет Значение Батюшкова в истории русской литературы и главная заслуга его заключается в том, что он много потрудился над обработкой родной поэтической речи и придал русскому стихотворному языку такую гибкость, упругость и гармонию, каких ещё не знала до тех пор русская поэзия. По мнению Белинского, совершенство пушкинского стиха и богатство поэтических выражений и оборотов было в значительной мере подготовлено трудами Жуковского и Батюшкова. В руках Батюшкова русский язык, действительно, является послушным орудием, и искусство владеть им никому из современников, кроме Крылова, не было доступно в равной с ним мере. Красота и совершенство формы, правильность и чистота языка, художественность стиля составляют главное достоинство стихотворений Батюшкова. Безукоризненность отделки каждого стихотворения составляло постоянную заботу Батюшкова; над каждым словом он работал упорно и мучительно: «Я слишком много переправляю. Это мой порок или добродетель?
Главный герой рассказа глухонемой Герасим - человек недюжинный силы, огромный добродушный крестьянин, которого барыня забрала из деревни в город. После тяжелого крестьянского труда жизнь в городе была намного легче, Герасим начал потихоньку привыкать к новой жизни, но неожиданно для себя самого влюбился в прачку Татьяну, которую барыня решила выдать за пьяницу - башмачника Капитона. Чтобы не было драки между крепостными Татьяну заставили пройти около Герасима, изобразив пьяную женщину, знали, что он ненавидит пьяниц. Свей цели добились, Герасим перестал обращать внимания на Татьяну. Вскоре после ее отъезда Герасим нашел маленького щенка, обмыл его и положил с собой в кровать, больше он с ней не расставался, но собака однажды зарычала на барыню. и та приказала от нее избавиться. Герасим всем своим видом показал, что сделает это сам. Он утопил Муму, вернулся в свою каморку, собрал свои вещи и ушел из Москвы назад в свою деревню.
"Як утсановити духовний контакт iз батьками"
Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.
З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.
Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.
На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім”.
Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.