Філософські роздуми Омара Хайяма про сенс життя та людину хвилюють не одне покоління людей усього світу. У який би час ми не жили і де б не була наша батьківщина, нам добре зрозумілі мудрі афористичні вислови Омара Хайяма, його глибокі філософські думки, що сповнюють наше життя високим змістом.
Життя та творчість Омара Хайяма — це постійний пошук істини. Та чим ближче він наближався до істини, тим більше починав розуміти, що вона недосяжна, а всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею створення Всесвіту і людини. Кожний чотиривірш поета — це маленька поема, яка вражає своєю філософською глибиною та людською мудрістю. Основною ідеєю рубаї Омара Хайяма є ствердження права людини на радість земного буття. Поет вважає, що не можна гаяти ні хвилини, нехтувати жодною можливістю, щоб отримати свою міру щастя на землі. Рубаї наповнені ідеями гуманізму, впевненості, що людина має право бути такою, якою вона створена. Поет вважає, що і йому ніхто ні в чому не повинен дорікати — він хоче радіти життю і не думати про те, що на нього чекає в майбутньому. Девізом творчості Омара Хайяма можуть бути слова: «Хай живе життя!» Мудрий той, хто прожив його за високими законами доброти, любові, людяності.
Рубаї Хайяма пронизані вірою поета в абсолютний закон буття — вічний і неперервний рух. Ми знаходили в філософських міркуваннях поета відповіді на багаточисленні запитання, що ставить нам сучасне життя. Гаслом творчості Омара Хайяма можуть бути слова: «Хай живе життя!» Усі помремо, перетворимося на глину, але воістину мудрий той, хто проживе свій вік за законами людяності, доброти:
Боюсь, що більше ми не вернемось додому,
Ні з ким не стрінемось у обширі земному,
Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм.
Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.
Життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить,— залежить від самої людини:
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут,— життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
Поезія Хайяма — не страх перед «навісною долею» і не покірність їй, а сприйняття життя в його миттєвій красі. Не всесвітня жура, а насолода кожною хвилиною цього життя:
Безглуздо мучити себе самого — хай
Малий достаток твій, ти лишку не шукай:
Тим, що од вічності записане тобі,
Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!
З першого погляду заклик поета — «Лови мить!» — сприймається, як відчайдушне намагання людини урвати шматочок мінливого щастя. Насправді ж у віршах криється глибокий підтекст, і лиш потрібно розуміти як певне сприйняття життя, як Систему оптимістичного світосприйняття людини, як заклик звільнитися від кайданів, що сковують відважний політ людської думки. І либоке гуманістичне розуміння сутності людини як особистості вільної, створеної для постійного самовдосконалення, пронизує поезію Омара Хайяма:
Хіба у Всесвіті найкращий твір — не ми?
В очах у розуму зіниця й зір — не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір,— це ми.
Хайямівський ліричний герой у постійному пошуку недосяжної істини. Тому в віршах звучать скепсис і відчай, віра і заперечення: «ні мусульманин — ні єретик», «ні рай — ні пан», «ні насолода — ні страждання». Хайям любить закидати читача запитаннями: «Так що ж робити?», «То як же бути!», «Так що ж то далі?»
Що небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли піду я геть, що в світі я порушу?
Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.
«Що ж є основою буття?» — запитує поет. Розум? Віра? А може, одвічна боротьба Добра і Зла? І віддає перевагу любові як першооснові людського існування:
Шукав поради я у зошитах сторіч —
І скорбний друг таку промовив річ:
«Щасливий тільки той, з ким поруч мила,
Схожа на місяць — білозір у довгу-довгу ніч!»
У віршах поета багато недосказаного. Він спонукає читачів мислити самостійно, йти дорогою пошуку й думати. А висновок? У його рубаї:
Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до істини собі торує сам...
Боюсь, настане день і пролунає голос:
«Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!»
Омар Хайям доторкнувся до вічних таємниць буття. Він не розкрив їх людству, бо розумів, що кожна людина має право вибору. Може в цьому і полягає основний сенс гуманізму, який сповідав Хайям.
Основною ідеєю рубаї Хайяма є ствердження прав людини на радість земного буття. Життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить, залежить від самої людини.
Случай на 1 апреля. Как всегда был обычный день. И как мы сказали первое апреля. Мы с учителем (Имя, Фамилия учителя) изучали тему. На переменке наша (Фамилия, Имя ученицы) , принцесса розыгрышей решила посмешить весь класс. Она оторвала листок из альбомного листа, написала надпись "Пожми мне руку" и наклеила скотч. Она взяла этот листок со скотчем и преклеела учителю на спину. Тогда учитель не подозревал что каждый ученик пожмёт ей руку. Она конечно удивилась культурности учеников. Вдруг (Отчество,Имя учителя) заметила что на спине приклеина записка. Тогда она решила подшутить над (Имя ученицы). На уроке она сказала " (Имя ученицы) там твоя мама пришла!" , и конечно она выбежала из класса. Когда она пришла то весь класс начал смеятся. Вот такой у нас дружный (Ваш класс) ! Надеюсь понравилось.
Царь Салтан, является главным героем сказки Пушкина, созданной писателем на основе рассказа, поведанного поэту его няней.Идеальный со всех сторон образ Салтана, можно назвать олицетворением мечтаний русского народа, отцом - батюшкой. Этот царь может без всякого труда простоять весь вечер под забором и подслушать разговор трёх барышень, занимающихся прядением.Читатель понимает, что такой образ может отворить только идеальное государство, которое сравнимо с домашним уютом. А помыслы у царя, самыми лучшими и народными. Три сестры пообещали Салтану самое разнообразное и несбыточное. По своей наивности, он верит, нужно всего лишь пожелать и всё непременно сбудется.А самая главная мечта о сыне, должна сбыться к концу сентября. Так и происходит. У царя появляется сын, Гвидон, в которого автор воплотил благополучие, сопутствующее реальности. Однако, идеальный образ царя разрушен под влиянием жизненных событий. В царстве начинается долгая война, в которой царь принимает непосредственное участие.Приехав домой, он оказывается окружён интригой, которая заставляет царя изгнать любимую жену с ребёнком на руках. Но чем сильнее дурманящие рассказы трёх злых женщин о чудесах, тем слабее становится вера царя этим женщинам.В конце концов, Салтан, движимый любопытством разрывает путы своего безволия и едет на встречу к своей жене и сыну.То, что он видит, оказывается лучше самых сладких мечтаний. Царь снова обрёл своё счастье и даже больше того, о чём мог мечтать. Справедливость восторжествовала, а злые женщины были изгнаны из царства навсегда.
Життя та творчість Омара Хайяма — це постійний пошук істини. Та чим ближче він наближався до істини, тим більше починав розуміти, що вона недосяжна, а всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею створення Всесвіту і людини. Кожний чотиривірш поета — це маленька поема, яка вражає своєю філософською глибиною та людською мудрістю. Основною ідеєю рубаї Омара Хайяма є ствердження права людини на радість земного буття. Поет вважає, що не можна гаяти ні хвилини, нехтувати жодною можливістю, щоб отримати свою міру щастя на землі. Рубаї наповнені ідеями гуманізму, впевненості, що людина має право бути такою, якою вона створена. Поет вважає, що і йому ніхто ні в чому не повинен дорікати — він хоче радіти життю і не думати про те, що на нього чекає в майбутньому. Девізом творчості Омара Хайяма можуть бути слова: «Хай живе життя!» Мудрий той, хто прожив його за високими законами доброти, любові, людяності.
Рубаї Хайяма пронизані вірою поета в абсолютний закон буття — вічний і неперервний рух. Ми знаходили в філософських міркуваннях поета відповіді на багаточисленні запитання, що ставить нам сучасне життя. Гаслом творчості Омара Хайяма можуть бути слова: «Хай живе життя!» Усі помремо, перетворимося на глину, але воістину мудрий той, хто проживе свій вік за законами людяності, доброти:
Боюсь, що більше ми не вернемось додому,
Ні з ким не стрінемось у обширі земному,
Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм.
Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.
Життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить,— залежить від самої людини:
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут,— життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
Поезія Хайяма — не страх перед «навісною долею» і не покірність їй, а сприйняття життя в його миттєвій красі. Не всесвітня жура, а насолода кожною хвилиною цього життя:
Безглуздо мучити себе самого — хай
Малий достаток твій, ти лишку не шукай:
Тим, що од вічності записане тобі,
Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!
З першого погляду заклик поета — «Лови мить!» — сприймається, як відчайдушне намагання людини урвати шматочок мінливого щастя. Насправді ж у віршах криється глибокий підтекст, і лиш потрібно розуміти як певне сприйняття життя, як Систему оптимістичного світосприйняття людини, як заклик звільнитися від кайданів, що сковують відважний політ людської думки. І либоке гуманістичне розуміння сутності людини як особистості вільної, створеної для постійного самовдосконалення, пронизує поезію Омара Хайяма:
Хіба у Всесвіті найкращий твір — не ми?
В очах у розуму зіниця й зір — не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір,— це ми.
Хайямівський ліричний герой у постійному пошуку недосяжної істини. Тому в віршах звучать скепсис і відчай, віра і заперечення: «ні мусульманин — ні єретик», «ні рай — ні пан», «ні насолода — ні страждання». Хайям любить закидати читача запитаннями: «Так що ж робити?», «То як же бути!», «Так що ж то далі?»
Що небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли піду я геть, що в світі я порушу?
Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.
«Що ж є основою буття?» — запитує поет. Розум? Віра? А може, одвічна боротьба Добра і Зла? І віддає перевагу любові як першооснові людського існування:
Шукав поради я у зошитах сторіч —
І скорбний друг таку промовив річ:
«Щасливий тільки той, з ким поруч мила,
Схожа на місяць — білозір у довгу-довгу ніч!»
У віршах поета багато недосказаного. Він спонукає читачів мислити самостійно, йти дорогою пошуку й думати. А висновок? У його рубаї:
Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до істини собі торує сам...
Боюсь, настане день і пролунає голос:
«Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!»
Омар Хайям доторкнувся до вічних таємниць буття. Він не розкрив їх людству, бо розумів, що кожна людина має право вибору. Може в цьому і полягає основний сенс гуманізму, який сповідав Хайям.
Основною ідеєю рубаї Хайяма є ствердження прав людини на радість земного буття. Життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить, залежить від самої людини.