ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.
"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.
А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.
ответ:Имя Митрофан переводится как подобный матери, похожий на мать. Ему было шестнадцать лет, он должен уже был идти на службу в пятнадцать лет, но госпожа Простокова не хотела разлучаться с сыном. У него не было цели в жизни, Данный текст предназначен только для частного использования - 2005 он не думал а будущем и об учебе, и целыми днями Митрофанушка гонял голубей. Он был не трудолюбивым, а был очень ленив. Он никогда не перетруждал себя. Ведь из избалованного сыночка Митрофани превращается в жестокого человека, предателя. Он предает свою мать, когда узнает, что она уже не хозяйка в доме. Он показывает свое действительное отношение к ней. Мне кажется, худшего наказания, даже такой, как Простакова, и быть не может. Госпожа Простакова говорит, что без наук люди живут и жили. Няня Еремеевна, которая как могла воспитала Митрофанушку, терпела все оскорбления, но после всего этого Митрофан хотел, чтобы она его защищала от всех. А мать, которой он постоянно жаловался на няню и своих учителей, всегда ругалась и не платила ей, думая, что няня и так обязана ей за то, что ее кормят и она живет с ними. К своим учителям, из которых только учитель арифметики старался передавать свои знания Митрофану, он относился с пренебрежением. Отца Митрофан вообще не замечает, потому что тот ему ни в чем не Митрофанушка очень капризный и беспечный ребенок, он глуп и невежлив, не задумывается о своем будущем и о людях.
Объяснение:
Это произведение мне понравилось, потому что в нём присутствуют волшебные герои: черт, ведьма, Пацюк. Черт – украл луну, ведьма летала по небу, а Пацюк даже связался с самим чертом.
Мне не понравилось поведение Солохи - она запихнула в мешки Чуба, дьяка, черта, Голову. Чуб и Дьяк оказались вместе в одном мешке, а черт и Голова – в разных.
Главный герой повести - Вакула, человек красивый, силен, добр, полон неисчерпаемой энергии и молодого задора. Он обладает чистым сердцем, цельностью натуры и красотой чувств. Он верен своему долгу, своим обещаниям, обладает упорством в достижении цели. Препятствия, которые возникают на его пути, не останавливают его, а наоборот, заставляют проявлять большую находчивость, смелость и решительность.