У якому якому віці ми б не були, ми завжди впевнені що ми вже достатньо самостійні, дорослі, кваліфіковані у тих чи інших речах. Достатньо щоб пройшло 2-3 роки, ми згадуємо себе такого, який був тоді, порівнюємо з тим що є зараз, і думаємо , якими ж ми були ще дітьми.
Напевне кожна людина і в 30,40,50 і навіть більше років буде відчувати себе тою юною дівчинкою чи хлопчиком, безтурботними, азартними, веселими, зовсім без ніяких складних проблем.
У життя немає таких мірок, воно не дивлячись на вік: чи ми юні, чи вже зрілі, готує для нас свої випробування. які ми гідно маємо проходити, щоб не втратити самого себе.
Ці випробування треба не лише проходити чи переживати, їх потрібно ще й засвоювати як досвід, тому що досвід - це найцінніше, те чим ми можемо пишатись, ділитись з іншими, передавати іншим поколінням.
І навіть немає нічого поганого в помилках. Помилки -це також досвід.
Я не можу прогнозувати якою я справді буду. За останній рік моє життя змінилось докорінно. Подумати б , лише один рік. В порівнянні з 20-ма це лише піщинка в пустелі.
Я вважаю, що не розумно говорити якою я буду, час не бере до уваги наші погляди і думки. Ми можемо лише співпрацювати з ним. Тому б я хотіла б залишитись такою азартною, активною, веселою, відкритою для людей, якою є зараз.
За 20 років я хочу досягти своєї вершини, того піку свого кар'єрного розвитку, використовувати свої можливості по максимуму.
Я впевнена , що моя професія все ж таки буде у сфері психології ,спілкування з людьми, і я б хотіла стати справжнім майстром своєї справи.
Я бачу себе успішною, щасливою разом зі своїм чоловіком, впевненою, забезпеченою, щасливою матусею, і просто щасливою жінкою. Разом з чоловіком я хочу виховувати діточок, яким ми будемо віддавати тільки все найкраще від себе.
Оскільки ми будемо достатньо забезпеченими, ми не викидатимемо гроші на різні дурниці, а будемо багато подорожувати у вільний від роботи час , це розширює погляди на життя,збагачує внутрішній світ, розвиває , дає неабиякий досвід.
Объяснение:
В своём поместье Покровское живёт богатый и знатный барин Кирила Петрович Троекуров. Зная его крутой нрав, его боятся все соседи, кроме бедного помещика Андрея Гавриловича Дубровского, отставного поручика гвардии и бывшего сослуживца Троекурова. Оба они вдовцы. Дубровский имеет сына Владимира, служащего в Петербурге, а у Троекурова есть дочь Маша, живущая с отцом, и Троекуров часто заговаривает о своём желании женить детей.
Неожиданная размолвка ссорит друзей, а гордое и независимое поведение Дубровского отдаляет их друг от друга ещё сильнее. Самовластный и всесильный Троекуров, чтобы выместить раздражение, решает лишить Дубровского имения и приказывает заседателю Шабашкину отыскать «законный» путь к этому беззаконию. Судейские крючкотворы исполняют желание Троекурова, и Дубровского вызывают к земскому судье для решения дела