Владимир Набоков написал свой рассказ «Обида» в 1938 году. Рассказ нам повествует о маленьком мальчике Путе, которого везут в соседнее поместье Козловых, на день рождение их сына, ровесника Пути.
Уже в самом начале рассказа равтор подчеркивает чуткость мальчика, его любовь к близким, к окружающим. Сестра и кучер усадили Путю на козлы, будучи уверенными, что это его любимое место. Хотя это и не так, мальчик не перечил близким, не хотел их обидеть. С самого начала Владимир Набоков дает понять, что название рассказа связано с мальчиком – главным героем. Путя интроверт, ему милее игры в одиночестве в родном доме, чем шумные праздники со скоплением народа. Существует мнение, что образ мальчика и события автор списал с себя, со своего детства. Ведь Набоков очень внимателен и наблюдателен, этим же качеством наделен и Путя. Он очень глубокий и эмоциональный, тонко чувствующий окружающих, их боль, их обиды, их эмоции.
И так у мальчика по его словам: «День предстоял гнетущий, отвратительный, но неизбежный», вместо любимых игр в одиночестве. Мальчик предчувствовал, и не ошибся, что будет чувствовать себя неловко и отвратительно. Когда мальчика привезли, дети уже играли с гувернантом в игры. Путя очень отличался от сверстников, которые не имели столь тонкой и чувствительной натуры, даже наоборот обладали, в какой-то мере, детской прямотой и жестокостью. Путю они не понимали, им мальчик казался «ломакой», то-есть человеком жеманным и манерным. Они даже в глаза его так обзывали. Им, с их бессердечной прямолинейностью, не дано понять того огромного эмоционального мира мальчика, который близко чувствует эмоцию каждого, и боится их обидеть. Именно поэтому, в разгар игры в прятки, Путя будучи готовым выиграть, дал увести себя незнакомой старушкой на другую сторону дома, ведь она хотела ему по своему спрятаться, а он не мог ей отказать. Так, замешкавшись, мальчик больше времени провел в закутке, и когда вышел к играющим в сад, то обнаружил что игра окончена, все ушли, а о нем забыли. Обида нахлынула на Путю. Не она и тогда, когда мальчик нашел детвору на другой стороне дома, рассматривающими совенка, ведь встречен он был фразой другого мальчика: «А вот идет ломака».
В своем рассказе Набоков очень тонко и точно описал взрослые и глубокие переживания, обиды маленького мальчика.
Источник: chitatelskij-dnevnik.ru
Объяснение:
После просмотра "Гоголь. Начало", меня очень заинтересовал сюжет данного кинофильма. Режиссер снял 1-ую часть так, что 2 просто невозможно не посмотреть! Завораживающий сюжет, смешанные жанры, отличные актеры-все в это мне и заставило сделать этот фильм моим любимым. Я люблю смотреть фильмы как жанра детектив и фантастика, из подобных я смотрел "Шерлок Холмс", "Бегущий в лабиринте", но когда оба вида сливаются в один, то получается шедевр кинематографии! Чаще всего меня привлекают интересные персонажи, ведь далеко не каждый человек может отлично сыграть того или иного героя. Довольно сложная задача сыграть десятки различных эмоций. Но мне кажется, что все актеры из "Гоголя" выполнили свою задачу на сто процентов. Я не хочу пересказывать вам сюжет, ведь гораздо интереснее посмотреть все самому и вживую. Тем более, ваше внимание может привлечь 2 и 3 часть. Я уже посмотрел первые 2 и на этих выходных собираюсь пойти на финальную часто и уверен, что выйду из кинотеатра в полном восторге!
Що забезпечило «Наталці Полтавці» безсмертя у віках? Найкраще можна відповісти словами О. Гончара: «Два століття живе на світі безсмертний автор «Енеїди» й «Наталки Полтавки» поет, веселий мудрець, в якому мовби уособився оптимізм народу, його дужий, не підвладний смуткові дух, патріотичне чуття, обдарованість, моральна чистота».
Ці риси надзвичайно виразні в п'єсі, характерні для всіх її персонажів.
Твір позначений народністю, національним колоритом насамперед через риси характерів дійових осіб.
Доброта — більша або менша, а то й мізерна, але доброта. Великодушність — яка вже не є і хто, на яку здатний, але великодушність. Щирість — може, у возного й ледь цинічна, коли йдеться про «взяточок, сиріч — винуждений подарочок», але відверта. Отже, всі герої втілюють у собі найвищі прояви народної моралі. Хоч у образі головної героїні, безперечно, найяскравіше висвітлено внутрішню красу людини.
Наталка — чесна, скромна полтавська дівчина. Вона щиро покохала Петра і чекає його, хоч як важко їй доводиться в житті. Вона здібна, роботяща. Але найкраще про її душевну красу можна сказати словами виборного: «Золото — не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця...».
Розум і кмітливість Наталки найбільше виявляються в її розповіді з водним. Які влучні і дотепні відповіді дає вона, проста селянська дівчина, цьому освіченому хвальковитому чиновнику: «знайся кінь з конем, а віл з волом», «шукайте собі, добродію, в городі панночки...».
А як Наталка любить свою матір, що для неї найдорожча і найкраща в світі! Вона погоджується на все, щоб заспокоїти стару неньку, щоб не бачити її сліз, хоч при цьому сама страждає. Проте, коли вирішується її доля, Наталка діє сміливо і рішуче. В образі головної героїні Котляревський втілив народний ідеал української жінки, її моральної краси. Проходять роки, але в найістотнішому цей ідеал залишився без змій, тому що духовне багатство, чистота і чесність працьовитість і сердечність з плином часу на старіють, бо є загальнолюдськими і вічними.
Першими у ряду жіночих образів трудівниць створених в українській літературі, був образ Терпелихи — бідної жінки з мріями про кращу долю, достаток, зі стійкими принципами народної моралі.
Своєрідним характером наділений Петро. Він надзвичайно чуйний і вразливий, але неспроможний боротися за своє щастя, оскільки боїться, що завдасть коханій ще більших неприємностей. Це людина покірна долі і вихована на кращих принципах християнської моралі.
Неординарним персонажем є й Микола. Ненав'язливо, але наполегливо він допомагає закоханим вибороти своє щастя, жартами піднімає їхній дух і настрій. Він уміє хвалити людей за добру справу, встановити згоду між вороже настроєними людьми: «От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються». В уста героя Котляревський вкладає власні роздуми про національний народний характер.
Навіть в негативному образі возного автору вдалось показати риси позитивні. Людина, яка здатна на кохання, уже людина. Людина, що могла бути щасливою, але з жалю, зі співчуття, не пішла до мети по головах, справді людина. Якщо возний, прагне виправдати свої вчинки, говорить про них — це означає, що його мучить сумління, отже, ще жива совість.
Суперечливою й неоднозначною особистістю є також виборний. Він добродушний, не позбавлений гумору дотепний, гострий на слово. Але при цьому Макогоненко — «хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається... » — недалекоглядний і малоосвічений, може бути й жорстоким, бо вже спробував влади. Але десь у глибині душі він ще має совість, тому, побачивши, що заварилося з його до він починає рятувати становище, вміє пом'якшити біль, втішає возного. Образ возного типовий. У ньому драматург зібрав і талановито узагальнив найістотніші риси сільської верхівки.
І. П. Котляревський правдиво і реалістично відтворив картини народного життя, сміливо вивів на сцену простих звичайних людей, показавши їх моральну красу. Тому п'єса «Наталка Полтавка» «впевнено переступає рубежі сторіч», є перлиною української і світової літератури.