На думку М. Драй-Хмари, у «Лісовій пісні» змальовано «трагедію високої душі, що заблудилась серед болота буденного життя». Душевна краса і приземлений практицизм піднесені в драмі до рівня символічних узагальнень, що спонукають до роздумів про справжнє покликання людини.
Основні проблеми твору мають переважно філософський характер. Вони стосуються сенсу життя, духовної свободи, матеріального й духовного чинників особистості. Це також проблеми таланту, людської гідності, впливу справжнього кохання на людську душу.
Особливу роль у творі відіграє питання гармонійного співжиття людини і природи. Яскравим вираженням пориву до гармонії є душа Лукаша, яка озивається «виразно-щиро голосом сопілки...». Усвідомлення, що він не зміг «...своїм життям до себе дорівнятись», виявляє чи не найбільшу драматичну суперечність людської натури.
«Лісова пісня» складається з прологу і трьох дій. У пролозі знайомство з міфічними істотами налаштовує на умовний, символічний характер сприйняття твору. Перша дія розповідає про зародження й розвиток кохання Мавки й Лукаша, увиразнює тему гармонійного співіснування людини і природи. У другій дії загострюється конфлікт між мрією й буденністю. Третя дія розкриває драматизм непоправної втрати та розповідає про запізніле духовне прозріння головного героя.
Важливу роль у драмі відіграють образи природи, особливо при зіставленні душевних змін героїв із природними явищами. Зародження почуттів Лукаша й Мавки припало на час весняного оновлення світу, пробудження довкілля, пізнє літо приносить розчарування й сумніви, а завершальні події твору відбуваються пізньої осені. У фіналі на мить — як мрія про втрачене щастя — немов у казці, поновлюється весняна природа й замість зимового дня настає місячна весняна ніч, квітнуть дерева, а їхній білий цвіт огортає закохану пару та перетворюється зрештою на густий сніг, що накриває нерухому самотню постать Лукаша.
Объяснение:
Совесть - то, что делает каждого из нас человеком с высокой духовностью. Делать по совести означает поступать добросовестно, честно по отношению к себе и другим людям. Смысл этой фразы состоит в том, что автор кормил "облезлого пса" не потому, что испытывал высокий душевный порыв, жалость и заботу о существе, а лишь чтобы облегчить себе состояние души, заглушить угрызения совести. Это нельзя считать истинно позитивным поступком.Человек не может откреститься от своей совести, совершая благородные поступки, которые не связаны с его реальной проблемой. Я уверен(а) в том, что если каждый человек будет поступать в связи со своей совестью, то это сделает его ответственным человеком.
Ну вот чем смогла) Удачи!)
