3. Том - головний герой оповідання "Усмішка" Рея Бредбері. Він дуже кмітливий та розумний. Проте, він не перестає буди дитиною. Том щирий, відкритий, добрий, як і більшість дітей. Він не здатен на зраду, підлість. Стоячи серед руїн, він зумів роздивитися те, про що дорослі вже давно забули. Це це говорить про те, що він мав добре серце і тонку натуру. Цей хлопчик витримав екзамен на людяність. Він єдиний не зміг плюнути в картину. Том відмітив, що вона гарна. Він зберігає усмішку Джоконди як реліквію.
4. Імя героя - Джордж Плейтен
Твір, у якому він діє, автор твору - "Фах", Айзек Азімов
Вік - 17 років, але в творі мало бути скоро 18
Батьки - Плейтен - був дипломований трубоукладач, а його мати в творі не вказується.
Професія, яку мріє здобути - Програміст
Місце проживання героя - на Землі
Місце, де відбуваються події -Описані події відбуваються в майбутньому, коли земляни почали успішно заселяти планети в усій Галактиці.
Ситуація, в яку потрапив герой, його дії і поведінка в цій ситуації - Йому не змогли дати фах, адже у нього було нестандартне мислення.
Риси характеру героя -1. ДопитливістьПрагне швидше навчитися читати, хвилюється, багато читає 2. СамостійністьРозуміє, що знання «збирають по краплині» 3. ЦілеспрямованістьЧітко поставив мету – стати програмістом 4. Сила волі, наполегливістьНамагається довести своє право на самовизначення лікарю Антонеллі, Омейні, Тревіліану, новіанину, Інженерку, не відступає перед перешкодами 5. Здатність до емоційного сприйняття дійсностіЗмінюється душевний стан героя – гнів, відчай, розпач, лють, занепокоєність, сором, збудженість 6. Здатність до подальшого розвитку Впевнений, що зможе сам поповнювати знання з книжок, думаючи.
Позиция Б. - это скепсис, фатализм, он всегда принижает человека. Он жесток, не желает сохранять в себе какие-либо хорошие качества. В нем нет ни капли сострадания. На умирающей Анны вести себя потише, он отвечает: "шум - смерти не помеха...". Он считает, что "все люди на земле - лишние...". С точки зрения Б., именно на абсолютном дне жизни обнажается истинная сущность человека, с него слетает наслоение цивилизованной, культурной жизни: "...все слиняло, один голый человек остался". Видимо, тем самым он хочет сказать о животной сущности человека. Б. видит в нем лишь низкое, эгоистичное, не желая принимать во внимание развитие общественной, культурной жизни. В этом случае можно считать значительной такую его фразу: "Выходит - снаружи как себя ни раскрашивай, все сотрется... все сотрется, да!" Опустившись на самое дно жизни, Б. уже не верит в человека, он занимает пассивную не только внешнюю, но и внутреннюю позицию.