Объяснение:
Майстри тієї пори, продовжуючи і немов надолужуючи упущене вслід західноєвропейському Ренесансу, малювали свого героя сильним, розумним, енергійним і жагучим. Але це вже не богоподібний титан Відродження, а людина, що усвідомила швидкоплинність і ілюзорність "радостей земних". Звідси меланхолійність і внутрішня зосередженість персонажів як церковної, так і світського живопису серед пишного цвітіння життя. Мораль епохи не звеличує відмовлення від земного і людського, а затверджує необхідність розумного самообмеження. Людина бароко увесь час стоїть перед вибором - бути щасливим тут і зараз (тобто на землі) чи потім і там (на небі). Постійно зіставляючи земну твердінь з небесною, художники дають волю фантазії, звільняючи себе і глядача від умовностей, як формальної релігії, так і повсякденної логіки. Звідси фантасмагоричність образів як характерний елемент бароко й одна із самих яскравих рис його українського різновиду.
не уверена точно но вроде так
Объяснение:
я в авантюру с единственной целью – «достать ключ ...загадки». В связи с этим в нем многие его положительные свойства: спящие силы, организованность и уверенность. Он следит за каждым шагом людей вокруг и растрачивает вышеперечисленные качества совершенно бесцельно: он ведется на необычную ундины ночью "выйти на берег" и "взойти в лодку", где и происходит схватка не на жизнь, а на смерть между Печориным и девушкой. После всех событий с контрабандистами в самом конце главы мы встречам краткую заметку: "И зачем было судьбе кинуть меня в мирный круг честных контрабандистов? ». Эта фраза дает читателю понять, что Печорин не берет ответственность на себя за собственные поступки, списывает все на волю судьбы, а также совершенно не думает о других. Он заботится лишь о своих интересах и намерениях, таким образом, проявляет эгоизм по отношению к окружающим его людям. Итак, в главе «Тамань» мы, читатели, намного глубже и точнее рисуем образ Григория Александровича Печорина – человека наблюдательного, решительного, активного и вместе с тем эгоистичного.
