Памяти зампотеха танковой роты
Исаака Бронфмана, поэта
За здравие споём. К чему – за упокой?
За то, что жил, как жил, –
зампотеху.
Он мудрый был еврей, и щедрый, и простой,
и всем любил дарить веселье и потеху.
По веку скоростей бродил он –
не летел
Войною не сражён. Друзьями
почитаем.
И в свой последний миг он
выдохнуть успел:
– Давайте про любовь на память
почитаем!..
Он до сих пор со мной – солдат
и человек,
которого война ломала –
не сломала,
весёлый человек, которому вовек
и ласки, и любви – увы! –
недоставало.
Давно его стихи на память знаю я,
я знаю суть и горечи его, и смеха.
Среди весенних лиц,
средь ваших лиц, друзья,
мне так недостаёт
улыбки зампотеха!
В потёртом пиджаке,
куривший всё подряд, –
он в памяти моей
живёт, не умирая.
… Уходит не спеша собрат мой и
солдат,
и по его следам летит листва сырая.
Сашко з Софійкою зупинили прокляття, врятувавши Катрю із її сім'єю. Дід Толя повернувся до сім'ї написавши лист про те, що з цим бізнесом у нього трапився провал у пам'яті і він геть забув про сім'ю. Бабуся сердилася, але коли вона у письмі прочитала, що він, дід Толя, який був сиротою, згадав про те, як його виховала бездітна, добра Катерина. Оскільки Катерина загинула 50 років тому (а її Софійка з сашею врятували), бабуся термін "провал у пам'яті"сприйняла буквально і таки ла "склєрозика", як вона зрозуміла