Новела „Некультурна” – своєрідний твір, бо емансипованість головної героїні є природньою, до певної міри вродженою. До речі, така гуцулка справді існувала. Ольга Кобилянська часто розмовляла з нею під час своїх прогулянок. Гуцули... Цей вільнолюбний народ, чий гордий дух вихований на вершинах гір, спрямованих до безмежного піднебесся, а його краса як зовнішня, фізична, так і внутрішня, душевна, викохана в мальовничій барвистості глибоких пралісів, мислиться як органічна складова самої природи, зливаючись та розчиняючись у ній, становить з нею одне ціле... Гуцулка Параска... Кожен епізод з її життя, про який дізнаємося з її розповіді, наскрізь відчуттям, а відтак і сприйняттям того, що все у світі наперед визначено. Усе, що відбувається з Параскою, що довелося їй пережити за своє життя, сталося тому, що так мало статися, за її словами: „така вже була воля Божа...” Ця глибока філософія життя сповнює її гармонійним спокоєм, надає гуцулці відчуття щастя. Але аналіз образу не може бути поверховий, коли йдеться про цілісну особистість, про „дитя природи”, про „некультурну”, яка перевершила своєю самодостатністю сотні „культурних”.
Виюле 1855 года, в самый разгар крымской войны, когда взоры всей россии были прикованы к героической обороне севастополя, в журнале "современник" стали появляться севастопольские рассказы л. н. толстого, которые были встречены с особым интересом. вся читающая россия восхищалась "севастополем в декабре", "севастополем в мае", "севастополем в августе месяце". в этих рассказах были выражены важные политические истины, были поставлены волнующие социальные вопросы. правду, глубокую, трезвую правду - вот что прежде всего увидели и оценили читатели в "севастопольских рассказах". правду о патриотическом подъёме и героизме защитников севастополя, о мужестве солдат, о тех чувствах и настроениях, которые были близки всему обществу, и, с другой стороны, правду о несостоятельности царизма в войне, об отсталости николаевской армии, о глубокой пропасти между простым мужиком в шинели и дворянской офицерской верхушкой. толстой показывает севастополь и его мужественных защитников не в парадном, не в традиционном их одеянии, но в их истинном виде - "в крови, в страданиях, в смерти". он сорвал с войны её романтические покровы и показал её реалистически, правдиво, без прикрас.
