Вельмишановний великий княже Ярославе! Звертаюсь до тебе з далекого XX століття. Я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не Київська Русь, а Україна. Прочитала недавно п'єсу Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», де розповідається про важкий період твого життя і правління. Іван Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Твій образ змальовано з великою повагою, яскравістю й любов'ю так, що він не може не збентежити душу читача. Я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.
Тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, злагоду серед народу. Був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терплячим у досягненні своєї мети. Мені у серце запали такі твої слова:
Да буде мир! І Богом я клянусь, Що кожного вразить моя сокира, Хто збаламутить Київ наш і Русь, Хто осквернить насильством справу миру.
Зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує розлад, занепад економіки, науки і культури. Для тебе, великий княже, «...в житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє...». О, якби зараз у людей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. У важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. За честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров рабині — то кров твого народу. Ти наш батько. Ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради Батьківщини, як ти нам заповів: «І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!» Ми побачили, що «береться мудрість... із шукань і помилок гірких».
Навколо тебе були люди добрі і злі. Учений монах Сильвестр теж зробив велику справу для нашої держави, переклавши і переписавши багато рукописів. Молодь він виховував на ученні Христа: «Тільки Бог царів і царства судить. Лиш він один далеку бачить путь, якою йдуть царі і прості люди». Пригадуєш, як ти казав?
І добрій книзі більше я радію, Ніж золоту в коморі.
Мені боляче за наш народ, бо зараз мало хто шанує науку і культуру, книжки, за які ви платили золотими монетами, в які вкладали багато сил. Образ Микити підтверджує, що ви, наші предки, були людьми чесними, порядними, шляхетними, У розмові з Сильвестром Микита каже:
З пергаменту недовго зчистить ваду, Лиш з совісті не зчистити її.
Спочатку Микита ненавидів тебе, Ярославе, за смерть свого батька. Але коли він зрозумів твою мету створення єдиної могутньої держави, то пробачив тебе. Із ворога Микита став твоїм вірним помічником і другом.
Ми, твої нащадки, дуже вдячні за мудрий життєвий досвід, який долетів до нас крізь віки. І ще не раз зустрінеться нам твій образ на сторінках історичних романів
За кулисами цирка толпятся артисты, народ весёлый и беспечный. среди них выделяется уже не слишком молодой лысый человек, чьё лицо густо раскрашено белым и красным. это клоун эдвардс, вступивший в «период тоски», за которым последует период тяжкого запоя. эдвардс — главное украшение цирка, его приманка, но поведение клоуна ненадёжно, в любой день он может сорваться и запить. режиссёр просит эдвардса продержаться хотя бы ещё два дня, до конца масленицы, а там уже и цирк закроется на время поста. клоун отделывается ничего не значащими словами и заглядывает в уборную акробата беккера, грубого мускулистого великана. интересует эдвардса не беккер, а его питомец, «гуттаперчевый мальчик», подручный акробата. клоун просит разрешения погулять с ним, доказывая беккеру, что после отдыха и развлечения маленький артист станет лучше работать. всегда чем-то раздражённый беккер и слышать об этом не хочет. и без того тихому и безгласному мальчику он грозит хлыстом. «гуттаперчевого мальчика» была проста и печальна. он лишился матери, и излишне любвеобильной кухарки, на пятом году жизни. и при матери порой приходилось ему и голодать и мёрзнуть, но он все же не чувствовал себя одиноким. после смерти матери её землячка, прачка варвара, устроила судьбу сироты, определив его в ученье к беккеру. при первой встрече с петей карл богданович грубо и больно ощупал раздетого догола мальчика, замершего от боли и ужаса. как он ни плакал, как ни цеплялся за подол прачки, варвара отдала его в полное владение акробату. первые впечатления от цирка с его пестротой и шумом у пети были так сильны, что всю ночь он вскрикивал и несколько раз просыпался. учение акробатическим трюкам давалось нелегко тщедушному мальчику. он падал, , и ни разу суровый великан не ободрил петю, не приласкал его, а ведь ребёнку шёл всего лишь восьмой год. один только эдвардc показывал ему, как выполнить то или иное , и петя тянулся к нему всей душой. однажды клоун подарил пете щенка, однако счастье мальчика было недолгим. беккер хватил собачонку о стену, и она тут же испустила дух. заодно и петя заработал пощёчину. одним словом, петя был «не столько гуттаперчевым, сколько несчастным мальчиком а в детских комнатах графа листомирова царит совсем другая атмосфера. здесь все приспособлено для удобства и веселья детей, за здоровьем и настроением которых тщательно следит гувернантка. в один из последних дней масленицы графские дети были особенно оживлены. ещё бы! тётя соня, сестра их матери, обещала повести их в пятницу в цирк. восьмилетняя верочка, шестилетняя зина и пятилетний пухлый бутуз по прозвищу паф изо всех сил стараются примерным поведением заслужить обещанное развлечение, но не могут думать о чем-либо, кроме цирка. грамотейка верочка читает сестре и брату цирковую афишу, в которой их особенно заинтриговывает гуттаперчевый мальчик. время для детей тянется медленно. наконец наступает долгожданная пятница. и вот уже все волнения и страхи позади. дети усаживаются на свои места задолго до начала представления. им все интересно. с неподдельным восторгом смотрят дети на наездницу, жонглёра и клоунов, предвкушая встречу с гуттаперчевым мальчиком. второе отделение программы начинается с выхода беккера и пети. акробат прикрепляет к поясу тяжёлый золочёный шест с небольшой перекладиной наверху. конец шеста устремляется под самый купол. шест колеблется, публика видит, с каким трудом великан беккер удерживает его. петя карабкается вверх по шесту, вот он уже почти не виден. публика аплодирует и начинает кричать, что следует прекратить опасный номер. но мальчик должен ещё зацепиться ногами за перекладину и повиснуть вниз головой. он выполняет и эту часть трюка, как вдруг «что-то сверкнуло и завертелось в ту же секунду послышался глухой звук чего-то упавшего на арену». служители и артисты подхватывают маленькое тельце и быстро уносят. оркестр играет весёлый мотив, выбегают, кувыркаясь, расстроенная публика начинает тесниться к . верочка истерически кричит и рыдает: «ай, мальчик! мальчик! » дома детей с трудом удаётся успокоить и уложить в постель. ночью тётя соня заглядывает к верочке и видит, что сон её неспокоен, а на щеке засохла слезинка. а в тёмном безлюдном цирке на тюфяке лежит обвязанный тряпками ребёнок с переломанными рёбрами и разбитой грудью. время от времени из мрака появляется эдвардc и наклоняется над маленьким акробатом. чувствуется, что клоун уже вступил в полосу запоя, недаром на столе виднеется почти опорожнённый графин. все вокруг погружается во мрак и тишину. на следующее утро в афише не указывался номер «гуттаперчевого мальчика» — его уже не было на свете.
Ябы хотел рассказать о своей любимой книге под названием (указывается название). автором её является (указывается автор). эту книгу прочитал по совету друзей, родителей или же нашел сам (на ваш выбор) . далее идет краткое () описание книги. книга мне понравилась тем как описаны события в ней, герои, сама задумка (опять -таки на ваш вкус) краткое рассуждение о том, какие черты героев книги вы бы хотели иметь или же выработать в себе. заключение: я уверен/а, что через пару лет мне захочется перечитать эту книгу, потому что ей я понял/a что-то (опять на ваш выбор)
Звертаюсь до тебе з далекого XX століття. Я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не Київська Русь, а Україна. Прочитала недавно п'єсу Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», де розповідається про важкий період твого життя і правління. Іван Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Твій образ змальовано з великою повагою, яскравістю й любов'ю так, що він не може не збентежити душу читача. Я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.
Тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, злагоду серед народу. Був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терплячим у досягненні своєї мети. Мені у серце запали такі твої слова:
Да буде мир! І Богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш і Русь,
Хто осквернить насильством справу миру.
Зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує розлад, занепад економіки, науки і культури. Для тебе, великий княже, «...в житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє...». О, якби зараз у людей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. У важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. За честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров рабині — то кров твого народу. Ти наш батько. Ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради Батьківщини, як ти нам заповів: «І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!» Ми побачили, що «береться мудрість... із шукань і помилок гірких».
Навколо тебе були люди добрі і злі. Учений монах Сильвестр теж зробив велику справу для нашої держави, переклавши і переписавши багато рукописів. Молодь він виховував на ученні Христа: «Тільки Бог царів і царства судить. Лиш він один далеку бачить путь, якою йдуть царі і прості люди».
Пригадуєш, як ти казав?
І добрій книзі більше я радію,
Ніж золоту в коморі.
Мені боляче за наш народ, бо зараз мало хто шанує науку і культуру, книжки, за які ви платили золотими монетами, в які вкладали багато сил. Образ Микити підтверджує, що ви, наші предки, були людьми чесними, порядними, шляхетними, У розмові з Сильвестром Микита каже:
З пергаменту недовго зчистить ваду,
Лиш з совісті не зчистити її.
Спочатку Микита ненавидів тебе, Ярославе, за смерть свого батька. Але коли він зрозумів твою мету створення єдиної могутньої держави, то пробачив тебе. Із ворога Микита став твоїм вірним помічником і другом.
Ми, твої нащадки, дуже вдячні за мудрий життєвий досвід, який долетів до нас крізь віки. І ще не раз зустрінеться нам твій образ на сторінках історичних романів