Нещодавно на уроці світової літератури ми прочитали чудовий твір під назвою "Пурпурові вітрила". Це захоплюючий твір О. Гріна, який змушує нас, читачів, повірити у любов та щастя. Головна героїня твору - дівчина Асоль, яка жила зі своїм батьком-моряком. Дівчина мала мрію про те, що колись за нею приїде принц на кораблі з пурпуровими вітрилами. Але всі навколо думали, що вона просто божевільна та дурна.
Проте все сталось так, як мріяла дівчина - Асоль зустріла свого коханого Грея, який зумів протистояти пліткам про неї. Грей все ж приїхав за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами. Мені здається, що цей твір підносить поняття мрії, змушує повірити, що все те, чого так сильно хочеться тобі або твоїм близьким - обов'язково здійсниться.
Объяснение:
Китайське Середньовіччя, що охоплює VII-XIII століття,— золотий період розвитку поезії, яка стала суттєвою складовою духовного життя китайців. У цей час вірші писали всі — від імператора й чиновників до найбідніших селян. Поетичне бачення світу було характерним для світосприйняття китайців тієї доби. Вони уважно споглядали природу, навколишній світ, вчилися у того, що бачили, й співвідносили з побаченим свої думки й почуття. Китайська поезія доби Середньовіччя відзначається гуманістичним змістом і глибиною узагальнень. Вона й нині сповнена неповторного аромату трав та дерев, у ній вчувається подих вітру і політ птахів, вона нікого не може залишити байдужим, бо в ній знайшла відображення вся гамма людських переживань і почуттів особистості за зовнішнім і внутрішнім світом, намагання знайти своє місце у космосі.
Започаткувало високорозвинену цивілізацію правління династії Тан, що тривало майже триста років (618—907). У процесі об єднання окремих ворогуючих поміж собою князівств була утворена могутня Танська держава, столицею якої став Чанань, місто з мільйонним населенням, де знаходилась й резиденція імператора. Перші правителі Танської держави дбали про розвиток країни, роздали чимало земель селянам, обмежили владу поміщиків, сприяли активізації торгівлі. Країна мала мирне і відносно спокійне життя.
Правителі опікувалися й розвитком науки і мистецтва. У великі міста приїздили талановиті письменники, художники, архітектори, їх усіляко підтримували можновладці, і тому Танська держава розквітла у нових архітектурних ансамблях і здобула світове визнання своїми декоративними виробами, живописними шедеврами, книжками. У VII столітті в Китаї був винайдений ксилографічний засіб книгодрукування, який уже в XI столітті був замінений на друк розбірним шрифтом. Завдяки цьому винаходу друкувалися не тільки державні укази та буддистські тексти, а й збірки віршів та новел.
У цей час існувала система іспитів на посади державних чиновників. Це давало можливість залучати до керівництва країною не тільки людей із вищих верств суспільства, а й здібних землевласників, які походили із середніх і нижчих класів,— найбільш численного населення, за рахунок праці якого збагачувалася держава. Щоб обійняти певну посаду, потрібно було виявити не тільки спеціальні знання, а й обізнаність у галузі філософії, поезії, мистецтва й каліграфії. Усе це було пов’язане з уявленнями древніх китайців про духовне призначення людини.
Характерною особливістю китайської поезії того часу є психологічний паралелізм — паралельне зображення природи і почуттів людини. Китайські поети знаходили в природі асоціації зі своїми душевними станами. Водночас природа давала поштовх їхньому натхненню, розвитку думки й ліричним переживанням.
У добу Середньовіччя в Китаї виникає пейзажна лірика. І це не випадково, адже все життя людини тісно пов’язане з природою. Природа не тільки годувала людину, а й була її духовним учителем, другом, співрозмовником. Природа і людина в китайській ліриці епохи Тан зливаються в одне ціле, вони складають одне єство у широкому та неосяжному світі. Поети ігають за найменшими змінами у природі, що відлунюються в їхніх рядках несподіваними образами, порівняннями, метафорами, які йдуть із глибини душі. Сучасний український літературознавець Ю. Султанов зазначає: «Це поезії весни й осені, і навдивовиж рідко — холодної весни і спекотного літа. І завжди у нерозривній єдності з людиною, яка знає ціну миттєвості людського життя. Поезія Китаю — це поезія думки, вона плекалася й шліфувалася митцем, який старанно вчився у своїх попередників. Китайська лірика — це лірика спілкування з друзями, але спілкування відкритого, тому що приховані думки поета — для всіх, він поряд із людьми і пише для людей».
За часів правління династії Тан і в політиці, і в літературі з’явилися вихідці із збіднілих сімей землевласників, які виросли на лоні природи й зберігали міцні зв’язки з селянством. Вони були носіями іншого духу, ніж стара аристократична верхівка. І це не могло не вплинути на літературу, зокрема на поезію.
Попередня епоха в ліриці відзначалася вишуканістю, аристократизмом форм, барвистістю стилю, які вже не відповідали демократичним настроям танського часу. Уже перші поети нової доби прагнули простоти форми і глибини поетичної думки. Вони висловлювали не тільки свої приховані почуття, а й світогляд людини, що усвідомила свою цінність і єдність із природою. Уважно придивляючись до природного життя, китайські поети прагнули до простоти висловлення думок і почуттів.
знайти вір
Объяснение:
Герои рассказа А.П. Платонова «Возвращение» перенесли все испытания Великой Отечественной войны, и это наложило отпечаток на их характеры.
Семья капитана Иванова жила в тылу, но их жизнь нельзя назвать легкой. Любовь Васильевна ушла работать на кирпичный завод. Это тяжелый физический труд, у нее «руки от горя тряслись» из-за переживаний о муже, а дома оставались маленькие дети, голодные, в нетопленом помещении. Люба все вынесла на своих плечах, заботясь о детях, научила их хозяйничать. Это очень терпеливый и выдержанный человек. Она самоотверженная мать, верная жена. В гости к детям приходил Семен Евсеевич, чтобы в этой семье «отогреть» свою душу, потому что его трое детей погибли в Могилеве. Любовь Васильевна, как чуткий и душевный человек, понимает это, и ей обидно, что муж все неправильно понял, ведь она даже не считает себя женщиной в эти страшные годы, а только матерью.
Петрушка – подросток лет двенадцати. Он ведет дома все хозяйство, разбирается в карточках, талонах и ордерах. Он расчетливый и экономный, по его мнению, все должны приносить пользу и не быть иждивенцами. Он заботится о матери, мечтая купить ей пальто, чтобы она не простудилась, учит сестру каждый день грамоте и счету. Выяснение отношений между родителями Петрушка считает глупостью: «У нас дело есть, жить надо, а вы ругаетесь, как глупые какие…» В жизни он многое понимает и оказывается мудрее своего отца.
Капитан Иванов привык к жизни на войне. Он многое испытал, провоевав всю войну, и сердце его ожесточилось. Без армии он чувствует себя «осиротевшим», жена и дети кажутся ему чужими. Он не понимает трудностей жизни в тылу, ведь на войне у него не было материальных забот. Теперь он понял свой долг. «Ему надо как можно скорее приниматься за дело, то есть поступать на работу, чтобы зарабатывать деньги, и жене правильно воспитывать детей». Он недоволен, что сын командует хозяйством, а не учится, он оскорблен, что чужой человек приходит к его жене и детям как к себе домой. "Ничего без расчета не бывает", и Иванов не верит в бескорыстие и «хорошее сердце» Семена Евсеевича. Капитан решает уехать к девушке Маше, служившей раньше в его полку, она кажется ему близким человеком его понять. И только в поезде он осознает свою ошибку. Увидев бегущих за вагоном детей, Иванов почувствовал сердцем их жизнь, отбросил ложное самолюбие и эгоизм и по-настоящему вернулся к своей семье.