Характеристика Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна Том Сойєр і Гек Фін — герої роману Марка Твена.
Умови життя Тома і Гекльберрі. (Обидва — сироти, однак життям Тома опікується тітка Поллі, яка по-своєму любить племінника, хоча з-поміж двох хлопчиків, Тома і Сіда, виділяє слухняного, але підлого Сіда. Вона намагається виховувати Тома суворими методами, змушує його працювати, ходити до церкви та до школи. Гек живе сам і щодня має дбати про їжу та дах над головою, він більш самостійний та серйозний, ніж бешкетник Том.)
Навчання Тома і Гека. (Том навчається у недільній школі, має зубрити тексти з Біблії. Крім того, вдома тітка Поллі контролює його поведінку і вимагає вчиняти правильно, по-християнському. Гек ніде не навчається, йому обтяжливе будь-яке навчання. Тому справжньою школою для Гека стає життя, у якому Гека навчають люди, яких він зустрів, і обставини. Це навчання іноді зовсім небезпечне, та й навчитися на вулиці можна чого завгодно. Наприклад, життя навчило Гека палити, то ж перші радощі свободи для Тома виявилися свободою тютюнопаління, через шо Томові стало дуже погано.) Пригоди як навчання. (Обидва хлопчики дуже цінують вільне життя, однак воно приносить небезпечні пригоди для обох і тільки Марк Твен щоразу рятує своїх героїв. У реальному житті хлопці за першої ж пригоди покалічилися б, або зовсім лишилися життя.)
Якості характерів Тома і Гека. (Обидва — веселі бешкетники, але Гек більш досвідчений у життєвих питаннях, він може вижити в будь-якій ситуації, а Том ніколи не знає, куди приведуть його нові фантазії. Гек самостійніший, ніж Том, не любить підкорятися, виконувати те, чого не хоче. Том — домашня дитина, він намагається знайти компроміс зі світом дорослих, влаштувати все так, шоб усім було добре. Яскраве підтвердження цьому — випадок із фарбуванням паркана.)
Чому Том і Гек — друзі? Обидва хлопчики — з різних соціальних в, тому тітка Поллі не дозволяє Томові товаришувати із Геком. Однак у них є дуже важливі для дружби спільні речі: однакова любов до волі та пригод, не-сприймання насильства та примусу, почуття справедливості, відданості.
Сказка-быль «Кладовая солнца» М. М. Пришвина посвящена реальным событиям. В ней описывается жизнь русской деревни в послевоенные годы. Мы видим и трудности деревенских жителей, и их необыкновенную сплоченность. Главные герои сказки-были - Настя и Митраша - удивительно чистые, добрые и трудолюбивые дети. Им рано пришлось ощутить на себе все тяготы одинокой сиротской жизни. Мама у Насти и Митраши умерла, а отец погиб на войне. Односельчане всячески старались детям, но брат и сестра быстро научились справляться со всей работой самостоятельно. Автор пишет о детях: «Они были очень милые. Настя была как Золотая курочка на высоких ножках. Волосы у нее... отливали золотом, веснушки по всему лицу были крупные, как золотые монетки... Митраша был моложе сестры на два года. Ему было всего только десять лет с хвостиком… Это был мальчик упрямый и сильный. «Мужичок в мешочке», улыбаясь, называли его между собой учителя в школе». После смерти родителей девочке и ее брату пришлось вести все хозяйство. Дети никому не жаловались и ни у кого не просили Настя и Митраша с малых лет научились преодолевать большие трудности, и при этом они совсем не считали свою жизнь чем-то из ряда вон выходящим. Так сложились обстоятельства, что мальчику и девочке пришлось вдруг стать взрослыми. «…Умненькие и дружные ребята», - говорили о них односельчане. «Не было ни одного дома, где жили и работали так дружно, как жили наши ребята». Настя после смерти матери осталась в доме за хозяйку, так же как и она, вставала девочка еще до рассвета и выполняла всю тяжелую женскую работу по дому. «С хворостиной в руке выгоняла она свое любимое стадо… растопляла печь, чистила картошку, заправляла обед и так хлопотала по хозяйству до ночи». Хоть Митраша и младше сестры, а почитает себя главным в семье, кормильцем. Так приучил его отец. Соседи не бросили сирот на произвол судьбы, как могли Но Митраша, «мужичок в мешочке», и сам не сидел без дела. У отца он выучился изготавливать деревянную посуду и делал ее по односельчан. «Но, кроме бондарства, на нем лежит и все мужское хозяйство», - рассказывает автор. С детства Митраша научился от отца всяким премудростям, которые просто необходимы в лесу. Мальчик умеет определять дорогу по компасу, прекрасно знает все особенности животных и растений. Это умение теперь пригодилось детям сполна.
В январе мы всем классом ездили на экскурсию в Музей боевой славы на Поклонной горе. Там было много экспонатов, связанных с историей Великой Отечественной войны. Было интересно слушать рассказ экскурсовода, рассматривать витрины и стенды с хранившимися там реликвиями. Когда моя бабушка узнала, что мы едем на Поклонную гору, она попросила меня спросить об её отце, моём прадедушке: занесён ли он в Книгу Памяти Москвы. Я с этой обратилась к экскурсоводу. Он сказал, что в данный момент книга в библиотеке, а она закрыта, но обещал посмотреть и позвонить нам домой через 2 дня. Дома мы ждали звонка, волновались. И как радостно стало нам после долгожданного звонка! Экскурсовод (а это был заведующий отделом истории народного ополчения Дмитрий Борисович Чижов) сообщил, что в Книге Памяти Москвы 1941-1945 (том 3, стр. 33) имеется запись: "Бицуков Трофим Григорьевич, родился в 1908 году в гор. Могилёве. Призван Московским военкоматом. Красноармеец. Пропал без вести в сентябре 1941 г.". Он ушёл на фронт в июле 1941 года с завода Ильича, где он работал начальником ОКСа (отдел капитального строительства). Прадедушка рос и воспитывался в детском доме, так как у него рано умерли родители. Когда он приехал в Москву, то работал и учился. Окончил в 1937 году Московский Архитектурный институт. Когда он пошёл на войну, у него была семья: жена и трое детей. Одна из них - моя бабушка Нина Трофимовна. Всю войну семья оставалась в Москве. Ждали отца, но получили извещение о том, что он пропал без вести. В Книге Памяти (бабушка недавно получила её в Управе "Северное Измайлово") первая страница открывается строчками из "Реквиема" Роберта Рождественского: Пусть не все герои, - те, кто погибли, - павшим вечная слава! Вечная слава! Вспомним всех поимённо, горем вспомним своим... Это нужно - не мёртвым! Это надо - живым! Экскурсия на Поклонную гору запомнится мне на всю жизнь. А экскурсоводу бабушка выразила благодарность за внимание и отзывчивость через передачу "Наша Победа" по "Радио России".
Умови життя Тома і Гекльберрі. (Обидва — сироти, однак життям Тома опікується тітка Поллі, яка по-своєму любить племінника, хоча з-поміж двох хлопчиків, Тома і Сіда, виділяє слухняного, але підлого Сіда. Вона намагається виховувати Тома суворими методами, змушує його працювати, ходити до церкви та до школи. Гек живе сам і щодня має дбати про їжу та дах над головою, він більш самостійний та серйозний, ніж бешкетник Том.)
Навчання Тома і Гека. (Том навчається у недільній школі, має зубрити тексти з Біблії. Крім того, вдома тітка Поллі контролює його поведінку і вимагає вчиняти правильно, по-християнському. Гек ніде не навчається, йому обтяжливе будь-яке навчання. Тому справжньою школою для Гека стає життя, у якому Гека навчають люди, яких він зустрів, і обставини. Це навчання іноді зовсім небезпечне, та й навчитися на вулиці можна чого завгодно. Наприклад, життя навчило Гека палити, то ж перші радощі свободи для Тома виявилися свободою тютюнопаління, через шо Томові стало дуже погано.) Пригоди як навчання. (Обидва хлопчики дуже цінують вільне життя, однак воно приносить небезпечні пригоди для обох і тільки Марк Твен щоразу рятує своїх героїв. У реальному житті хлопці за першої ж пригоди покалічилися б, або зовсім лишилися життя.)
Якості характерів Тома і Гека. (Обидва — веселі бешкетники, але Гек більш досвідчений у життєвих питаннях, він може вижити в будь-якій ситуації, а Том ніколи не знає, куди приведуть його нові фантазії. Гек самостійніший, ніж Том, не любить підкорятися, виконувати те, чого не хоче. Том — домашня дитина, він намагається знайти компроміс зі світом дорослих, влаштувати все так, шоб усім було добре. Яскраве підтвердження цьому — випадок із фарбуванням паркана.)
Чому Том і Гек — друзі? Обидва хлопчики — з різних соціальних в, тому тітка Поллі не дозволяє Томові товаришувати із Геком. Однак у них є дуже важливі для дружби спільні речі: однакова любов до волі та пригод, не-сприймання насильства та примусу, почуття справедливості, відданості.