Відповідь:
Як варіант, можна схарактеризувати Софі з твору "Мандрівний замок Хаула" у такий б:
Юна дівчина Софі – найстарша із трьох дітей у своїй родині. Окрім неї батьки мають ще двох доньок. Софі – справжня майстриня, «вона дуже спритно вправлялася з голкою»
Дівчина начитана, сумлінно доглядає за своїми сестричками, яких завдяки своїй майстерності у шитті ще й гарно вдягає: «...вона пошила для Летті темно-рожевий костюмчик, про який Фанні сказала, що він виглядає так, ніби куплений у найдорожчій крамниці у Кінгсбері».
Проте з Софі трапляється нещастя – чаклунка перетворює її на стару за помилкою. Так починаються її пригоди у чарівному місті. Дівчина наділена особливим вмінням наділяти предмети душею. Саме це допомагало їй вийти цілою із різних ситуацій, не заподіявши нікому шкоди. З дівчини знялось закляття старості й вона знову стала молодою. Не зважаючи на те, що вона думала, що залишиться самотньою, дівчина зустріла своє кохання – Хаула. І фінал твору натякає на те, що закохані залишились разом: «Вона знала, що довге і щасливе життя з Хаулом може виявитися значно багатшим на пригоди, ніж будь-яка казка, яка закінчується цими словами, але твердо вирішила спробувати».
Софі – щира та мудра дівчина, наділена позитивними рисами. Вона працьовита та сумлінна, має чимало талантів та містить у серці сподівання на диво.
дедушка подошел к кровати внука, пощекотал его щеку своими седоватыми усами и весело сказал:
— ну, иванка, поднимайся! пора вставать!
мальчик быстро открыл глаза и увидел, что дедушка одет необычно: вместо всегдашнего темного костюма на нем военный китель. ваня сразу узнал этот китель — дедушка сфотографировался в нем в мае 1945 года в последний день войны в берлине. на кителе зеленые погоны с маленькой зеленой звездочкой на красной узкой полоске, а над карманом легонько позванивают медали на красивых разноцветных лентах.
на фотокарточке дедушка похож, только усы у него совсем черные-черные, а из-под козырька фуражки выглядывал густой волнистый чуб.
— иван-богатырь, поднимайся! в поход собирайся! — весело гудел над его ухом дедушка.
— а разве сегодня уже воскресенье? — спросил ваня. — и мы пойдем в цирк?
— да. сегодня воскресенье, — дедушка показал на листок календаря. — но воскресенье особенное.
мальчик посмотрел на календарь: «какое-такое особенное воскресенье? » — подумал он. на листке календаря название месяца, число было напечатано красной краской. как всегда. «может быть, сегодня день победы? но праздник этот бывает весной, в мае, а сейчас еще почему дедушка в военной форме? »
— да ты погляди хорошенько, — сказал дедушка и поднял ваню на руках, поднес к календарю и спросил:
— видишь, какой месяц? — и сам ответил:
— февраль месяц. а число? второе. а что в этот день было, много-много лет назад, в 1943 году? забыл? эх ты, иван — солдатский внук! я тебе говорил, и не раз. и в прошлом году, и в ну,
— нет, — честно признался ваня. — я же тогда был совсем маленьким.
дедушка опустил внука на пол, присел на корточки и показал на желтую начищенную медаль, которая висела на кителе первой после двух серебряных — «за отвагу» и «за боевые заслуги». на кружочке медали были отчеканены солдаты с винтовками. они шли в атаку под развернутым знаменем. над ними летели самолеты, а сбоку мчались танки. наверху, возле самого края было вытеснено: «за оборону сталинграда».
— вспомнил, вспомнил! — обрадованно закричал ваня. — в этот день вы разбили фашистов на
дедушка разгладил усы и, довольный, пробасил:
— молодец, что вспомнил! не забыл, значит. вот сегодня мы и пройдем с тобой по тем местам, где шли бои, где мы остановили фашистов и откуда погнали до самого берлина!
