Однажды солнечным днём отдыхали на полянке три поросенка Борька ,Васька и Афанаська. Вдруг подул сильный ветер и унесло их понамочки в разные стороны.Борька побежал в прво, Васька ввлево, а Афанаська прямо. Так они и потерялись. Встретил на своём пути Борька белочку которая и показала дорогу назад, очень добрая была. ваське пришлось долго бродить пока шустрый зайчишка не привёл его назад на полянку. А Афанасий до самого вечера просидел на берегу речкиб потому что его панамочку унесло прям в воду. Сжалилась над ним только лягушка-квакушка . Достала понамочку и провела до полянки. Как были поросёнки рады видеть друг-друкга! Каждый рассказывал о своём приключении!
Обломов и Ольга
По традиции, сложившейся в русской литературе, любовь становится испытанием для героев и выявляет новые грани характеров. Этой традиции следовали Пушкин (Онегин и Татьяна), Лермонтов (Печорин и Вера), Тургенев (Базаров и Одинцова), Толстой (Болконский и Наташа Ростова). Затронута эта тема и в романе Гончарова «Обломов». На примере любви Ильи Ильича Обломова и Ольги Ильинской автор показал, как раскрывается личность человека через это чувство.
Ольга Ильинская является положительным образом романа. Это умная девушка с искренними, лишенными жеманства, манерами. Она не пользовалась особым успехом в свете, по достоинству сумел ее оценить лишь Штольц. Андрей выделил Ольгу среди других женщин, потому что «она, хотя бессознательно, но шла простым, природным путем жизни… и не уклонялась от естественного проявления мысли, чувства, воли…»
Обломов, познакомившись с Ольгой, прежде всего обратил внимание на ее красоту: «Кто ни встречал ее, даже рассеянный, и тот на мгновение останавливался перед этим так строго и обдуманно, артистически созданным существом». Когда же Обломов услышал ее пение, в его сердце пробудилась любовь: «От слов, от звуков, от этого чистого, сильного девического голоса билось сердце, дрожали нервы, глаза искрились и заплывали слезами…» Жажда жизни и любви, звучавшая в голосе Ольги, отозвалась в душе Ильи Ильича. За гармоничной внешностью он ощутил прекрасную душу на глубокие чувства.
Размышляя о своей будущей жизни, Обломов мечтал о высокой стройной женщине, с тихим гордым взглядом. Увидев Ольгу, он понял, что его идеал и она – одно лицо. Для Обломова высшая гармония – это покой, и Ольга была бы статуей гармонии, «если бы ее обратить в статую». Но она не могла стать статуей, и, представляя ее в своем «земном рае», Обломов начинал понимать, что у него не получится идиллии.
Любовь героев с самого начала была обречена. Илья Ильич Обломов и Ольга Ильинская смысл жизни, любовь, семейное счастье понимали по-разному. Если для Обломова любовь – это болезнь, страсть, то для Ольги – долг. Илья Ильич полюбил Ольгу глубоко и искренне, боготворил ее, отдавал ей все свое «я»: «Встает он в семь часов, читает, носит куда-то книги. На лице ни сна, ни усталости, ни скуки. На нем появились даже краски, в глазах блеск, что-то вроде отваги или, по крайней мере, самоуверенности. Халата не видать на нем».
В чувствах Ольги же был виден последовательный расчет. Договорившись со Штольцем, она взяла жизнь Ильи Ильича в свои руки. Несмотря на молодость, она сумела разглядеть в нем открытое сердце, добрую душу, «голубиную нежность». Одновременно с этим, ей нравилась сама мысль о том, что именно она, молодая и неопытная девушка, возродит к жизни такого человека, как Обломов. «Она укажет ему цель, заставит полюбить опять все, что он разлюбил, и Штольц не узнает его, воротясь. И все это чудо сделает она, такая робкая, молчаливая, которой до сих пор никто не слушался, которая еще не начала жить! Она виновница такого превращения!»
Ольга старалась изменить Илью Ильича, ему же требовались чувства, сближающие его с родной Обломовкой, благословенным уголком земли, где он вырос, где смысл жизни укладывается в мысли о еде, о сне, в праздных разговорах: забота и теплота, ничего не требующие взамен. Все это он нашел в Агафье Матвеевне Пшеницыной, и потому привязался к ней как к осуществленной мечте о возвращении.
Понимая, насколько различны их взгляды на жизнь, Обломов решает написать Ольге письмо, которое становится настоящим поэтическим произведением. В этом письме читается глубокое чувство и желание счастья любимой девушке. Зная себя, неопытность Ольги, в письме он раскрывает ей глаза на ошибку, просит не совершать ее: «Ваше настоящее люблю не есть настоящая любовь, а будущая. Это только бессознательная потребность любить...» Но Ольга иначе поняла поступок Обломова – как страх перед несчастьем. Она понимает, что любой может разлюбить или полюбить другого человека, но говорит о том, что не может пойти за человеком, если в этом есть риск. И именно Ольга решает разорвать их отношения. В последнем разговоре она говорит Илье Ильичу, что любила будущего Обломова. Оценивая взаимоотношения Обломова и Ольги, Добролюбов писал: «Ольга бросила Обломова, когда перестала в него верить; она оставит и Штольца, ежели перестанет верить в него».
Любовь Ольги и Обломова обогатила духовный мир обоих. Но самой большой заслугой является то, что Илья Ильич формированию духовного мира Ольги. Спустя несколько лет после расставания с Ильей, она признается Штольцу: «Я люблю его не по-прежнему, но есть что-то, что я люблю в нем, чему я, кажется, осталась верна и не изменюсь, как иные…» И в этом проявляется вся глубина ее натуры. В отличие от Штольца, жизненные цели которого имеют границы, такие люди как Обломов и Ольга всю жизнь не перестают думать о назначении человека и задавать себе вопрос: «А что дальше?»
літературна діяльність м. гоголя припадає на першу половину xix століття. останнім часом навколо імені, безсумнівно, великого письменника точаться запеклі суперечки: «чий м. гоголь, російський чи український? » очевидно, передбачаючи таке питання, сам микола васильович у листі до олександри осипівни смирнової-россет написав: «скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа. знаю лише те, що ніяк не віддав би переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. обидві природи надто щедро обдаровано богом, і, як навмисно, кожна з них окремо вміщує у собі те, чого немає в іншій, — явний знак того, що вони повинні доповнювати одна одну». тож не дивно, що така українська творчість гоголя є настільки російською і навпаки. ціла низка творів про україну, написаних російською мовою, є неоціненним внеском у скарбницю літератур обох країн.
гоголь у своїй російській мові зберігав світоглядні українські фольклорні моделі. відомо, що письменник із великою увагою ставився до народної української творчості, знав вірування, обряди, казки й легенди українського народу.
так, легенда про цвіт папороті покладена в основу оповідання «вечір проти івана купала». в одному хуторі з’явився химерний чоловік, «бісівська людина» на ім’я басаврюк, що є уособленням нечистої сили, диявола, який спокушає людей, зводить з розуму. дарував він людям коштовні подарунки, а на наступну ніч із людиною відбувалися страшні речі, однак позбутися тих подарунків не так легко було: кинеш у воду — пливе бісівська каблучка або намисто по воді — і до тебе ж у руки. у тому ж хуторі жив петро безродний, бідний робітник, що мав «усього-на-всього одну сіреньку свитку». він покохав красуню підорку, дочку свого заможного хазяїна. звичайно ж, старий корж, батько підорки, розлютився, побачивши, що його дочка цілується з петром, який не має нічого за душею. дізнавшись про те, що до підорки сватається інший заможний пихатий лях, безнадійно закоханий парубок намагається втопити своє горе в чарчині. не маючи вже жодної надії повернути свою кохану підорку, петро зустрічає в шинку басаврюка й укладає з ним угоду, фактично угоду з самим дияволом. парубок має піти в ніч на івана купала на ведмежу й зірвати цвіт папороті попри всі страхіття, що йому ввижатимуться. однак петро й не здогадувався, що виконавши таке завдання, нін повинен піти ще далі — пролити людську кров, кров невинної дитини — івася — меншого брата коханої.
спочатку людське єство петра запротестувало, він замахнувся ножем на відьму, але басаврюк іззаду загримів: що, мовляв, обіцяв виконати? а відьма тупнула ногою — і петро побачив у розверзнутій землі коштовності. тоді очі в хлопця загорілися, розум йому ніби затуманився, і він убив івася. а наступного дня прокинувся, не пам’ятаючи нічого, але з мішками, повними багатства. проте скарби, здобуті нечесно, за диявола, як відомо, щастя не приносять. так і сталося: як навіжений, петро намагався весь час щось пригадати, але не міг. змарніла його кохана підорка, силуючись чоловікові, вилікувати його, врятувати затьмарений розум. аж коли петро побачив стару відьму, то все пригадав, дико засміявся, кинув у неї сокиру, а на місці відьми з’явився привид івася. жахливі речі коїлися в зачиненій хаті, а замість петруся й грошей люди знайшли купку попелу й черепки. такою є плата за багатство, отримане ціною невинної крові.
персонажі оповідання змальовані у фольклорних традиціях із використанням епітетів, порівнянь; пейзажі ніби доповнюють фантастичний світ, у якому діє нечиста сила. у народному стилі зображено відьму, усі чарівні перетворення й дива. і хоча твір написаний російською мовою, м. гоголь майстерно передав саме український колорит, цілком виправдано вводячи до тексту українські слова, приказки («свитка, монисто», «бреше, сучий москаль», «що то вже, як у кого чорт-ма клепки в голові! »)
художньо переосмислюючи народну легенду, м. гоголь створив цілком оригінальний мистецький твір, який із цікавістю читають уже багато поколінь, переймаються трагічною долею героїв, зачаровуються чудовою мовою розповіді, шукають відповіді на вічне питання — як протистояти диявольській спокусі, що у всі віки переслідує людей.
читать полностью: