Нещодавно я подивилася фільм "Василівський острів", і він мене дуже вразив. Спочатку він видався мені якимось нудним. Йшлося про людей, що вже багато років жили в комунальній квартирі на Василівському острові у Санкт-Петербурзі.
У квартирі мешкали декілька родин. Три з них — дуже давно: вони чи їхні рідні жили тут ще до Великої Вітчизняної війни, а одна, грузинська сім'я — лише декілька років. Фільм починається з того, що всі мешканці квартири зібралися за поминальним столом, поховавши одну зі своїх сусідок.
Тут постає питання: кому ж дістанеться кімната, що звільнилася? І розгортається справжня "детективна" історія. Мешканці квартири намагаються якось розвідати, чи залишила небіжчиця заповіт. Ситуація не дуже гарна, та й поведінку сусідів навряд чи можна назвати інтелігентною. А тут ще й приїхала звідкись сестра померлої, яку теж вже не чекали побачити серед живих, та ще й захотіла поселити в цю кімнату свою онуку. Плани сусідів несподівано було порушено... Та не це найсуттєвіше. Не залишає байдужим історія життя цих родин.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, й усі чоловіки пішли на фронт, у квартирі залишилися лише жінки з малими дітьми та старі. Дві молодиці (в однієї двоє дівчаток, у другої на руках — троє малих) по-сусідськи товаришували між собою. їхні діти гралися разом. А тут війна, евакуюватися не встигли, опинилися у блокаді. Люта зима, голод — страшні то були часи... Про блокаду Ленінграда, мені здається, ще й десятої частки не розказано. Голодували тоді всі або майже всі. Про отих "майже всі" навіть говорити не хочеться. То окрема тема про людську підлість, або про тих, кого навіть людьми назвати не можна. У ті страшні 900 днів блокади виживали як могли. Сусідка, що мала двох дівчаток, працювала біологом в інституті. Там вони винайшли якийсь вітамінний напій з ялицевої хвої. І щоб врятувати своїх дітей від голодної смерті, вона потайки відливала невелику кількість того напою і приносила додому: по декілька крапель давала дітям.
Объяснение:
прости если не ...
Лирическое стихотворение «Весна» было написано в 1872 г. Его основная тема - радость от окончания зимы, весеннее обновление природы и чувства, которые оно пробуждает в человеке. Стихотворение состоит из пяти четверостиший, рифма перекрестная, стихотворный размер - четырехстопный ямб.
Средства художественной выразительности.
Эпитеты: небесная лазурь, тяжкий труд, звонкий смех, беззаботных птичек.
Олицетворения: лес оденется листвою.
Сравнения: сердце сильно так в груди \Стучит, как будто ждет чего-то, \Как будто счастье впереди \И унесла зима заботы!
Риторическое восклицание: "Весна!"