Відповідь:
Міні-текст №1: Яскрава, мов сонце, золотиста шерсть, яка відбиває відблиски від світла, зелені очі, що здатні розглядати кожен деталь. Запах свіжої трави та лісової груші, легкий шелест листя та гілок, що слухаєш, коли вона бігає. Цей персонаж викликає в мене радість, тепло та спокій.Міні-текст №2: Шовковиста, майже чорна шерсть, яка здатна зігріти в холодну пору. Зелені очі, які здатні проникнути в душу та зробити тебе слабким. Запах свіжого м'яса та крові, який відчуваєш, коли вона поблизу. Цей персонаж викликає в мене страх та тривогу.Міні-текст №3: М'яка, біла шерсть, яка здатна зігріти в холодну пору. Блакитні очі, які здатні заспокоїти та зробити тебе щасливим. Запах морського повітря та свіжого молока, який відчуваєш, коли вона поруч. Цей персонаж викликає в мене радість та любов.
Пояснення:
Юрій Андрухович, український письменник, може бути вважаний "мандрівним" спудеєм, оскільки він відомий своїми багатомірними подорожами, які відображаються в його творчості і публічних виступах. Тут є кілька причин, чому Юрій Андрухович може обрати саме такий іб дослідження світу.
По-перше, подорожі дають Андруховичу можливість зануритись у різноманітні культури, спілкуватися з людьми різного походження та досліджувати нові місця. Ці зустрічі і враження надихають його творчість і допомагають розширити його світогляд.
По-друге, мандрівки надають Андруховичу можливість вивчати історію, культуру та соціальне середовище різних місць з першої руки. Він бачить світ не тільки через призму книг і досліджень, але й особистим досвідом. Це дозволяє йому створювати більш живі та автентичні описи у своїх творах.
По-третє, мандрівки можуть слугувати джерелом натхнення для письменника. Нові місця, зустрічі з цікавими людьми, непередбачувані ситуації - все це може стати поштовхом для творчого процесу. Відчуття пригоди та невизначеності, які супроводжують мандрівки, можуть стимулювати творчу уяву і сприяти глибшому розумінню себе і світу.
Объяснение:
Муж с женой прожили вместе тридцать лет. В день тридцатилетия совместной жизни жена, как обычно, испекла небольшой хлебец — она пекла его каждое утро. За завтраком она разрезала хлеб вдоль, намазала обе половинки маслом и, как обычно, собралась передать мужу верхнюю часть. Но на полпути рука ее остановилась...
Она подумала: «В день нашего тридцатилетия я хочу сама съесть верхнюю часть хлебца. Я мечтала об этом тридцать лет и заслужила верхнюю половинку: была примерной женой, вырастила прекрасных сыновей, содержала в полном порядке дом».
Берегите друг друга! Любите друг друга!И она передала мужу нижнюю часть хлебца. Такого она никогда не позволяла себе за все тридцать лет совместной жизни.
А муж взял хлеб и сказал с улыбкой:
Какой неоценимый подарок ты сделала мне сегодня! Я с детства люблю нижнюю, поджаристую часть хлебца. Но всегда считал, что она по праву принадлежит тебе.