Озираючись на ті далекі страшні часи, ми, громадяни сучасної незалежної держави, повинні радіти, що справдилась мрія наших пращурів, за яку вони проливали свою кров і віддавали душу. Слід сказати про трагічну долю свідомої інтелігенції: письменників, учителів, лікарів, які через свої гуманістичні переконання були засуджені на тяжкі роки заслань, де більшість з них закінчила своє життя в тяжких муках і стражданнях, але не зломилася морально. І ці репресії продовжувалися роками. Навіть у тяжкі роки війни жахлива фабрика смерті не припинила своєї діяльності. Зайвим, напевно, буде нагадувати про події страшного голодомору 1932 - 1933 років, коли так званий «батько» слов'янських народів, втомившись боротися з бажанням незалежності наших громадян, втілив у життя нелюдську програму своєї хворобливої уяви. Скільки людей нашої багатостраждальної країни загинуло з легкої руки безжального тирана, ката українського народу, який невпинно глузливо стверджував, що «жить стало лучше, жить стало веселей». За період з 1932 по 1933 рік населення нашої країни зменшилося приблизно на двадцять мільйонів. Двадцять мільйонів ні в чому не винних людей загинули жахливою тваринною смертю. Я вважаю, якщо вже ми народилися в цій країні, колись великій і могутній, а зараз спустошеній і знекровленій, то ми не маємо ніякого права бути байдужими до неї та її тяжкої долі, дурити і знову ображати її, і так вже ображену. Ми повинні разом, цілою нацією показати всім, чого варта Україна і наша любов до неї. І я впевнена, що всі разом ми здійснимо таку бажану мрію. І зробимо це на честь наших загиблих предків.
"Выстрел" офицер Сильвио граф-обидчик Сильвио В произведении А.С.Пушкина "Выстрел" рассказывается о чести и милосердии, проявленной офицером Сильвио по отношению к другому офицеру,вызвавшем его на дуэль.Сильвио был человеком честным,смелым и своенравным.Мне понравилось в произведение честь и милосердие,проявленное Сильвио.Он поступил умно,подождав до того момента,когда офицеру было что терять.Но в последний момент он сжалился и выстрелил мимо.Офицер отделался испугом,но это осталось ему уроком на всю жизнь.
В Рождественском лесу сахарные пастухи и пастушки исполнили для обученных обезьянок играли военные марши. рога». сделанные с добавлением миндаля и сахара. Поэтому они назывались камнями». Посреди этого луга возвышались очень красивые ворота, Щелкунчик мог бы показать девушке и Бисквитный замок, где живет фабрику облаков, на которой из отборных сливок изготавливаются достопримечательностях кукольного королевства. Девушка не переставала веселый король и три его прелестных дочери. Претенденты на их руку Леденцовый луг, «который весь искрился, словно блестящими драгоценными Щелкунчика, этот маленький ручеек не мог сравниться с Лимонадной рекой, чудес. Этим местом оказалось кукольное царство. Герои попали туда через рекой протекала река поменьше – Медовая. Она была темно-желтого цвета. В Идя дальше, Мари и Щелкунчик вскоре попали в Конфетенхаузен. В Мари «прелестный балет, а охотники тем временем весьма искусно трубили в обжор-студентов». На боковой галерее этих ворот шесть прекрасно Рождественский лес. Весь он был украшен, словно к празднику. На ветвях Пряничное - ловили их и тут же съедали. Сорян не тебе
Слід сказати про трагічну долю свідомої інтелігенції: письменників, учителів, лікарів, які через свої гуманістичні переконання були засуджені на тяжкі роки заслань, де більшість з них закінчила своє життя в тяжких муках і стражданнях, але не зломилася морально. І ці репресії продовжувалися роками. Навіть у тяжкі роки війни жахлива фабрика смерті не припинила своєї діяльності. Зайвим, напевно, буде нагадувати про події страшного голодомору 1932 - 1933 років, коли так званий «батько» слов'янських народів, втомившись боротися з бажанням незалежності наших громадян, втілив у життя нелюдську програму своєї хворобливої уяви. Скільки людей нашої багатостраждальної країни загинуло з легкої руки безжального тирана, ката українського народу, який невпинно глузливо стверджував, що «жить стало лучше, жить стало веселей». За період з 1932 по 1933 рік населення нашої країни зменшилося приблизно на двадцять мільйонів. Двадцять мільйонів ні в чому не винних людей загинули жахливою тваринною смертю.
Я вважаю, якщо вже ми народилися в цій країні, колись великій і могутній, а зараз спустошеній і знекровленій, то ми не маємо ніякого права бути байдужими до неї та її тяжкої долі, дурити і знову ображати її, і так вже ображену. Ми повинні разом, цілою нацією показати всім, чого варта Україна і наша любов до неї. І я впевнена, що всі разом ми здійснимо таку бажану мрію. І зробимо це на честь наших загиблих предків.