Києві правил Олег. Він зробив удалі походи на Цареград, убік Каспійського моря, звільнивши землі від набігів хазар, а для російських купців уклав з Візантією вигідний торговельний договір. Про князя Олегові було складено багато пісень, легенд і переказів. Народ оспівував його мудрість, .уміння пророкувати майбутнє, його талант чудового воєначальника, розумного, безстрашного й спритного. Наприклад, коли греки перекрили ланцюгами Босфорська протока, Олег поставив тури на колеса й привів військо до Царьграду. Великий поет Олександр Сергійович Пушкін оспівав подвиги князя Олега в «Пісні про віщого Олега». А. С. Пушкін розповідає про нього як про билинного богатиря. Олег багато робив походів, багато боровся, але доля берегла його. Пушкін любив і знав російську історію, «переказу століть». У легенді про князя Олегові і його коні поета зацікавила тема долі, неминучості визначеної долі. Але вірш не тільки про це. У ньому звучить і горда впевненість у праві поета на вільне проходження своєї думки, і співзвучна древньому поданню віра в те, що поети — провісники вищої волі.
Волхви не бояться могутніх владик,І князівський дарунок їм не потрібний.Правдива і вільна їхня віща моваИ с волею небесною дружня.Правду не можна не купити, не обійти.
Образ Петра I – поэма “Медный всадник” А.С.Пушкина – очень своеобразен, совершенно не похож на типичные авторские работы. Пушкин раскрывает образ правителя очень спорно, разнопланово. В тексте переплетаются два основных образа: один представляет собою мощь, силу, всевластие (Пётр I). Другой – ничтожность, незначительность, безликость (Евгений). Эти два образа совершенно необходимы, ведь Медный Всадник – кумир самого автора должен быть оттенён представителем человеческих масс, воплощением бессильной, слабой части Петербурга – простого человека из низов.
я нинаю наверное так
