Фантастика та пригодницькі романи — улюблені твори будь-якого підлітка. мабуть, кожен хлопець з нашого класу мріє про такі подорожі, як у робінзона крузо з роману даніеля дефо або у діка сенда з «п'ятнадцятирічного капітана» жуля хочеться пройти і по заплутаних шляхах пригод шерлока холмса з оповідань артура конан дойля, але розумієш недосяжність своїх та коли береш до рук книгу всеволода нестайка «тореадори з васюківки», розумієш, що і ти частенько разом зі своїми друзями опиняєшся у подібних ситуаціях веселих пригод. незвичайні події, які відбуваються з головними героями — явою і павлушею, захоплюють, переносять читача до васюківки аж у «метро» — до станції «клуня» — станції «крива груша», де борсається нещасна свиня манюня. без сліз і сміху читати «тореадори з васюківки» неможливо! здається, що я знайомий з цими хлопцями вже кілька років! павлуша і ява («насправді його іваном звати») — «найкращі друзяки і напарники». гострий на язик дід салимон каже про них: « ява і павлуша пішли. от хлопці! орли! соколи! гангстери, а не хлопці! нема на них буцегарні». павлуша і ява роблять дошкульні витівки не тому, що злі за характером: їм хочеться, щоб про них « гриміла на всю васюківку, як радіо на перше травня». енергія фонтанує з хлопців, тому вони й вигадують різні «штуки - викаблуки». за характером павлуша і ява дуже схожі, але більшим винахідником і лідером у дружніх стосунках є іван. це він вигадав випустити «пугутькало» в клубі під час лекції на тему «виховання дітей у сім'ї», влаштувати бій биків з головною «героїнею» коровою контрибуцією, зробити підводного човна з напівзатопленої за своїм характером хлопці добрі, сміливі та співчутливі до чужого горя: вони могли б не ризикувати здоров'ям і життям, коли почули з глибини колодязя «плаксиве щеняче скімління». попри всі суперечки між друзями, ява зважає на недавню хворобу павлуші і спускається в колодязь: « в тебе була ангіна тиждень тому. тобі не можна в колодязь», — каже він другові, коли вони вирішують, кому спускатися за цуценям. крім того, іван проявляє неабияку кмітливість, коли задіює в рятувальній операції і брус-перевагу, і вірьовку з прив'язаної кози. з того моменту друзів стало троє: павлуша, ява і собакевич — цуценя, якого витягнули з колодязя. як цікаво читати про всі веселі пригоди павлуші та яви — кмітливих та винахідливих героїв всеволода нестайка! здається, що й сам автор такий же веселий, кумедний чоловік, що добре знається на дитячих характерах, з гумором, іронічно і одночасно з милуванням описує своїх героїв! книга всеволода нестайка «тореадори з васюківки» стала моєю улюбленою, а герої пригод павлуша і ява — найкращими моїми друзями.
Нора (норв. nora) — героиня пьесы х. ибсена «кукольный дом» (1879), молодая женщина, жена адвоката торвальда хельмера, мать троих детей. завязка драмы происходит как бы в двух временных планах, в которых н. живет. с одной стороны, она всегда помнит о своем давнем подвиге-проступке (подделке подписи умершего отца для спасения тяжело больного мужа). с другой стороны, н. поглощена нехитрыми, но вполне реальными заботами о доме и семье, о благополучном и комфортном существовании. художественная сила образа состоит в том, что, оказавшись в ситуации «социальной героини», н. решительно не вписывается в это амплуа.
Рассказ «аристократка» написан михаилом зощенко в 1923 году. это было послереволюционное время в россии. только кончилась гражданская война, в россии царила разруха и голод. бывшие аристократы, интеллигенты, просто культурные и образованные люди стали немногочисленными и незаметными на фоне всплывшей на поверхность новой социальной прослойки – обывателей. это люди невоспитанные, необразованные, примитивные, с убогой моралью. обыватель характерен тем, что живет мелкими личными интересами, но не осознает своей пошлости, хамства и глупости, а наоборот, «как кавалер и у власти» и «лицо официальное» выставляет их напоказ. в рассказе писатель тонко отмечает и обобщает признаки этого времени. чем же отличались люди этого времени? что в них было характерно? возьмем, например, речь главного героя. никогда раньше приличный человек не выразился бы так, как выражается григорий иванович: «…не люблю баб, которые в шляпках», «…и не баба вовсе, а гладкое место», «стоит этакая фря», «как у вас, гражданка, в смысле порчи водопровода и уборной», «волочусь, что щука», ну и знаменитое «ложи,— говорю,— взад! ». речь «аристократки» так же убога: «аж голова закрутилась», «мы привыкшие», «довольно свинство с вашей стороны. которые без денег — не ездют с ». или еще приметы времени: золотой зуб у «», фильдекосовые чулочки, давно умершее слово «комячейка» (кто не знает – это коммунистическая ячейка). а чего стоит способность «скушать» за один раз четыре пирожных! это также тонко выраженная автором примета времени – скудного и голодного, когда пирожные недоступны и чрезвычайно дороги. еще и удивительно, что у григория ивановича на них хватило денег. да и не так уж он плох, по крайней мере, не жадный, сам предложил пирожными угоститься. вот такой у меня вышел портрет героев новой социальной эпохи: всякий аристократизм им чужд и враждебен.
