Напевне, кожен з нас хоч раз у житті на декілька хвилин відчував себе яянином. Візьмемо звичайний приклад: хтось пропонує тобі до але через власне горде «Я» ти від неї відмовляєшся, навіть тоді, коли так її потребуєш. Інколи, зовсім рідко, яянином бути корисно, це загартує твою наполегливість і підвищить самооцінку, але важливо не перебільшувати!
Коли ж яянин починає полонити тебе, не треба цьому піддаватись, потрібно боротись! Не можеш сам – звертайся за до не соромся, зумій перебороти у собі пиху та зухвальство.
Отже, інколи в собі ми бачимо яянина, але важливо вчасно його побороти. Денисенко Катерина
За яких обставин можна потрапити до країни яян? Яянином, звичайно, можна стати. І не обов’язково в дитинстві чи юності. Це може трапитись з людиною і у дорослому віці тоді, коли вона почне дбати про себе більше чим це необхідно. Таких яянів вистачає навколо нас, потрібно лише придивитись, краще пізнати людину.
А от чи можна потрапити до самої країни яян? Як хлопчик-козопас опинився там? А головне, чому?
Старий, немощний дідусь розповів головному героєві про історію свого життя, як він випав за борт судна, на якому служив юнгою, під час сварки. А хлопчина опинився на вулицях міста в той момент, коли залишився на самоті зі стадом кіз.
Можливо, людина може опинитися серед яянів тоді, коли вона зовсім самотня, нікому не потрібна (адже наш герой сирота). Або коли втрачає почуття людяності, взаєморозуміння, взаємопідтримки (як це трапилось з юнгою)?
Тому кожному з нас потрібно задуматись, ким і яким бути, дбати лише про себе чи хоч інколи зважати на людей, які навколо і, можливо, потребують уваги або хоч теплого слова. Можна жити яянином серед людей. Але страшно опинитись в далекій невідомій країні, з якої немає вороття! Вибір за нами… Пелепей Олександр
Чи схожий я чимось на яянина? Виявляється, дуже складно дати відповідь на таке просте питання «Чи схожий я чимось на яянина?». Намагаюся знайти докази того, що ні! Але, з’ясовується, що яянин в мені таки є. Стає сумно і навіть трохи страшно. Адже я стараюсь жити так, щоб в усьому і завжди допомагати своїм рідним і близьким людям. Дуже люблю, ціню і поважаю своїх батьків, вчителів. Захоплююся старшим братом. Однокласники – є найкращими друзями, товаришами. Ніби, все добре.
Але ж інколи мені дуже лінь допомагати мамі, ну хоча б посуд мити зовсім мені не хочеться; вчора я обхитрила брата-Віталія, щоб зробити приємність собі; а ще не завжди даю списувати математику однокласникам. Та й ситуацій з учителями теж назбирається, хоча б тому, що все і завжди встигнути неможливо!
То що ж – я неідеальна! І клаптик яянина таки сидить в мені! Та найважливіше те, що я це усвідомлюю, і буду робити все, щоб він не ріс і не завойовував мене.
Октябрьский переворот призвал литературу на службу революции. На этот призыв откликнулись немногие. Большинство литераторов выступило с разоблачением большевистского заговора, направленного против русского народа. В своих произведениях они ставили и решали вопросы, которые сохранили свою актуальность на протяжении всей истории развития русской литературы ХХ века. Это взаимоотношения революции и человечности, политики и нравственности, проблема кризиса традиционного гуманизма и рождение «нового человека», проблема технической цивилизации и будущего, судьба культуры в эпоху революционной ломки, проблема народного характера, проблема ограничения и подавления личности в новых условиях и т.д.
И. А. Бунин и А. И. Куприн в своих произведениях затрагивают и раскрывают многие темы, но одна из важнейших – это тема любви. Конечно же, авторы по-разному описывают это светлое чувство, находят его новые грани и проявления, но мы можем найти и общие черты. Встречаем у обоих авторов и всепоглощающую, глубокую и чистую любовь, и любовь слабую, которая не может противостоять ударам судьбы и социальному неравенству. Например, в рассказе И. А. Бунина «Темные аллеи» мы читаем о верной, горячей любви на всю жизнь – любви Надежды. Но любовь ее безответная. Она любила Николая Алексеевича всю жизнь; из-за этой любви не вышла замуж, не простила ему того, что ее бросил («Простить я вас никогда не могла»). А у Николая Алексеевича тоже была любовь, но это любовь забвения. Он забыл Надежду и ее чистое глубокое чувство. Он говорит: «Разве неправда, что она дала мне лучшие минуты жизни?» Но тут же размышляет: «Что, если бы я не бросил ее? Какой вздор! Эта самая Надежда не содержательница постоялой горницы, а моя жена, хозяйка моего петербургского дома, мать моих детей?» Герои расстались не только из-за социального конфликта, здесь есть еще и психологическая разница: у Надежды сильный характер, горячее сердце, а у Николая Алексеевича характер мягкий, слабый, нерешительный. В этом конфликте заключается трагедия рассказа. С совсем другой ситуацией мы сталкиваемся в произведении А. И. Куприна «Гранатовый браслет». Генерал Аносов в нем спрашивает Веру: «А где любовь-то? Любовь бескорыстная, самоотверженная, не ждущая награды? Та, про которую сказано – «сильна, как смерть»? Такая любовь, для которой совершить любой подвиг, отдать жизнь, пойти на мучение – вовсе не труд, а одна радость». Для героя его собственный вопрос является риторическим. Но Вера столкнулась с такой любовью. «Она поняла, что та любовь, о которой мечтает каждая женщина мимо нее». В данном произведении любовь трагична, она непрерывно связана со смертью. В своей исповеди Желтков пишет: «Остается только одно – смерть». Предчувствие этой трагедии посетило Веру, когда она рассматривала подаренный Желтковым гранатовый браслет. «Точно кровь!» – подумала она. В рассказе Бунина «Господин из Сан-Франциско» мы опять встречаемся с темой любви, хотя она в данном произведении не является главной. Автор показывает еще некоторые ее стороны. С этим светлым чувством мы столкнемся на страницах, в которых рассказывается о чувстве дочери главного героя к заграничному принцу. Но у любви есть и другие, отталкивающие, стороны: «…была изящная влюбленная пара, за которой все с любопытством следили и которая не скрывала своего счастья…только один командир знал, что эта пара нанята Ллойдом играть в любовь за хорошие деньги…». Но ведь это же насмешка над самым великим и чистым чувством человека! Но, оказывается, есть в нашей жизни и такое. Очень красиво А. И. Куприн описывает любовь двух молодых людей в рассказе «Олеся». Чтобы создать яркую картину любви полесской колдуньи Олеси и русского интеллигента Ивана Тимофеевича, автор окружает героев ореолом таинственного полесского леса и природы в целом. Олеся – представительница любимых Куприным «естественных людей», «детей природы», не испорченных цивилизацией на полноту чувств. Девушка выросла в лесу, она любит и понимает природу, у нее чуткое, проницательное сердце, острый ум, добрая душа. Но самое главное в ней то, что любит она всем сердцем, искренне, глубоко, нежно и заботливо. Во имя любви она на большие жертвы. Девушка пошла на физические и моральные муки, выполнила абсурдное желание своего любимого, хотя знала, чем это закончится. В любовь двух молодых людей вмешалось не только суеверие и необразованность жителей деревни. Их любовь была обречена, потому что между характерами героев существует огромная разница: у Олеси чуткое, горячее сердце на подвиг во имя любви. А у Ивана Тимофеевича сердце ленивое, холодное, глухое ко всему окружающему. Он «не послушался тогда смутного влечения сердца», не остановил свою любимую, и все закончилось трагедией. В каждом произведении мы находим все новые и новые стороны самого прекрасного из человеческих чувств – чувства любви. Произведения И. А. Бунина и А. И. Куприна открыли новые грани этого непонятного и прекрасного чувства. Они оба пишут о несчастной любви, рушащейся из-за превратностей судьбы, социального неравенства или самих героев.
Коли ж яянин починає полонити тебе, не треба цьому піддаватись, потрібно боротись! Не можеш сам – звертайся за до не соромся, зумій перебороти у собі пиху та зухвальство.
Отже, інколи в собі ми бачимо яянина, але важливо вчасно його побороти.
Денисенко Катерина
За яких обставин можна потрапити до країни яян?
Яянином, звичайно, можна стати. І не обов’язково в дитинстві чи юності. Це може трапитись з людиною і у дорослому віці тоді, коли вона почне дбати про себе більше чим це необхідно. Таких яянів вистачає навколо нас, потрібно лише придивитись, краще пізнати людину.
А от чи можна потрапити до самої країни яян? Як хлопчик-козопас опинився там? А головне, чому?
Старий, немощний дідусь розповів головному героєві про історію свого життя, як він випав за борт судна, на якому служив юнгою, під час сварки. А хлопчина опинився на вулицях міста в той момент, коли залишився на самоті зі стадом кіз.
Можливо, людина може опинитися серед яянів тоді, коли вона зовсім самотня, нікому не потрібна (адже наш герой сирота). Або коли втрачає почуття людяності, взаєморозуміння, взаємопідтримки (як це трапилось з юнгою)?
Тому кожному з нас потрібно задуматись, ким і яким бути, дбати лише про себе чи хоч інколи зважати на людей, які навколо і, можливо, потребують уваги або хоч теплого слова. Можна жити яянином серед людей. Але страшно опинитись в далекій невідомій країні, з якої немає вороття! Вибір за нами…
Пелепей Олександр
Чи схожий я чимось на яянина?
Виявляється, дуже складно дати відповідь на таке просте питання «Чи схожий я чимось на яянина?». Намагаюся знайти докази того, що ні! Але, з’ясовується, що яянин в мені таки є. Стає сумно і навіть трохи страшно. Адже я стараюсь жити так, щоб в усьому і завжди допомагати своїм рідним і близьким людям. Дуже люблю, ціню і поважаю своїх батьків, вчителів. Захоплююся старшим братом. Однокласники – є найкращими друзями, товаришами. Ніби, все добре.
Але ж інколи мені дуже лінь допомагати мамі, ну хоча б посуд мити зовсім мені не хочеться; вчора я обхитрила брата-Віталія, щоб зробити приємність собі; а ще не завжди даю списувати математику однокласникам. Та й ситуацій з учителями теж назбирається, хоча б тому, що все і завжди встигнути неможливо!
То що ж – я неідеальна! І клаптик яянина таки сидить в мені! Та найважливіше те, що я це усвідомлюю, і буду робити все, щоб він не ріс і не завойовував мене.