Шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, і спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь…
Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. І якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині…
Те саме з людиною. Не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки».. Але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, що волі не загубиться, не вивітриться? Краще удати з себе скореного? Чи треба бігти проти вітру проти течії? Це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати… Скільки разів на день ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. Таке узагальнення підказав мені твір Володимира Дрозда. Поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на нівдорозі…
Вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. На даль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, а ніж відповідей. Я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. І тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? От… І знов питання.
Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. Нелегко й взагалі знайти ці відповіді.
оэма Михаила Лермонтова «Мцыри» считается одним из лучших лирических произведений в русской литературе. Работу над своим творением автор закончил в 1839 году. Прочитав это произведение, хочется отметить, что Лермонтову удалось создать невероятный образ человека, который стал символов свободной и вольной жизни.
Главным героем поэмы «Мцыри» является маленький мальчик, который был родом из одного древнего кавказского рода. Судьба главного героя была трагичной и мучительной. С ранних лет он стал пленником русского генерала. И с того времени он больше ни когда не видел отчий дом. Судьба подготовила ему массу других испытаний. Так, находясь в плену, мальчик сильно заболел. Излечить недуг главного героя взялся один старый монах. И тогда русский генерал решает бросить больного мальчика в мужском монастыре. Монаху удается вылечить мальчика. Ему дают имя Мцыри.
С этого момента Мцыри становится «пленником» мужского монастыря. Все время, которое главный герой живет в монастыре, его готовят к обряду посвящения в монашество. Мцыри начал уже забывать свою родину, традиции своих предков. Монахи учили его жить по-другому. Но только детская клятва не дает Мцыри покоя. Он пообещал себе обязательно вернуться на родину.
Объяснение:
Привет надеюсь что тут 175 слов
