"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.
Пісенною лірикою ми називаємо пісні – народні або авторські, що у ліричному, особистісному дусі розкривають почуття, переживання, відчуття людини, взаємовідносини з іншими людьми… Для найкращих зразків цього жанру характерно, що ці почуття подаються так, що неодмінно викликають відгук у душі кожного з слухачів такої пісні. Центральними у пісенній ліриці є індивідуальні переживання людей, тому вона просто приречена на успіх, бо здатна розбудити відповідні почуття як у того, хто співає, так і у того, хто слухає пісню. Отже, ліричні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини. Довге життя пісні, власне, і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.
Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях. Наприклад, подорож української капели з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці стала справжнім тріумфом.
А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Пісні народу моєї країни знані у всьому світі з давніх давен і до сьогодні, і я пишаюсь цим.
Жанр: гімн.
Римування: відсутнє, вірш – верлібр.
Тема твору: Привітання ранньої зорі, яка першою приходить на поклик людей і осяює своїм світлом все живе.
Ідея: Рання зоря – це мати всього живого, вона ж бо своїм світлом дає життя.
Основна думка: Хвала ранній зорі, матері і благодійниці всього живого.
“Гімн до ранньої зорі” художні засоби:
Епітети: повіз великий, богині щасливої, несмертельні боги, славна богиня, людські оселі, з цілого світу, пишні дари, зоря молодая, новая, поклики ранні, несмертна зоря, вільна, осяйна (зоря), розкішнії скарби, дівчина струнка, осяйнеє лоно, дівча молоденьке, блискучу красу, зоре щаслива.
Метафори: (богиня) з лона темноти з’явилася людські оселі красити; народилась зоря молодая, новая; в наші оселі несмертна зоря завітала; (зоря) вільна, осяйна іде, щедро сипле розкішнії скарби; бачим блискучу красу твого тіла (зорі).
Порівняння: наче дівчина струнка, так, богине, ідеш ти хутко на наші поданки; наче дівча молоденьке, що мати скупала, така ти.
Ідея: Зоря – вічне світило, її бачили наші предки і побачать наші нащадки, та тепер вона світить нам, тож приймаймо її світло й тепло належно.
