22 серпня виповнилося б 97 років одному з найвизначніших письменників ХХ століття Рею Бредбері (22 серпня 1920 – 5 червня 2006). За своє довге життя Бредбері написав 11 романів, понад 400 фантастичних повістей та оповідань, 21 п’єсу, а також інші літературні твори, кіносценарії, вірші, статті.
«Коли мені було 19 років, я не міг вступити до коледжу: я був з бідної родини. Грошей у нас не було, тож я ходив до бібліотеки. Три дні на тиждень я читав книги. В 27 років замість університету я закінчив бібліотеку», - так він написав у своїй автобіографії.
Бредбері рано зрозумів, що хоче стати письменником – почав з того, що у 12 років не маючи достатньо грошей для придбання нових книг, написав продовження до «Великого воїна Марса» Берроуза. І до останніх днів кожного ранку сідав за рукопис, бо вірив, що кожний написаний твір продовжує йому життя. Останній роман автора із символічною назвою «Літо, прощавай» побачив світ у 2006 році.
Рей Бредбері мав унікальну пам’ять. Він стверджував, що пам’ятає події свого дуже раннього дитинства, коли він фактично був ще немовлям. Психологи стверджують, що такі ранішні спогади властиві людям з багатою фантазією і вони не є справжніми. Проте, хто зна…
З дитячими спогадами пов’язані і стосунки Рея з батьком. Начебто тут має місце дитяча образа. Мати дуже опікувалася маленьким Реєм, він був молодшим сином, о вона до цього вже втратила двох дітей. До шести років хлопчик пив молоко з пляшечки. Одного разу батько не витримав, відібрав в дитини пляшечку и жбурльнув об стіну, пляшечка розбилася. У своїх творах Бредбері часто робив посвяти або втілював образи своїх родичів у літературних персонажах. Він згадував усіх, крім батька. Лише після смерті батька Рей присвятив йому книгу «Ліки від меланхолії»: «Батькові з любов’ю, що прокинулася так пізно і навіть здивувала його сина».
А ще одного разу в дитинстві маленький Бредбері став свідком жахливої автокатастрофи, після чого дав собі обіцянку ніколи не сідати за кермо.
Коли Рей закінчував школу, в родини не було грошей на пристойний одяг, в Америці лютувала Велика депресія. Хлопцеві довелося йти на випускний в костюмі його дядечка. Справа в тому, що дядечко помер у вуличній стрілянині, й мамі довелося заштопувати дірки від куль на піджаку.
З дружиною Рей познайомився у книгарні ) Вони прожили разом 56 років, та виховали чотирьох доньок.
Объяснение:
22 серпня виповнилося б 97 років одному з найвизначніших письменників ХХ століття Рею Бредбері (22 серпня 1920 – 5 червня 2006). За своє довге життя Бредбері написав 11 романів, понад 400 фантастичних повістей та оповідань, 21 п’єсу, а також інші літературні твори, кіносценарії, вірші, статті.
«Коли мені було 19 років, я не міг вступити до коледжу: я був з бідної родини. Грошей у нас не було, тож я ходив до бібліотеки. Три дні на тиждень я читав книги. В 27 років замість університету я закінчив бібліотеку», - так він написав у своїй автобіографії.
Бредбері рано зрозумів, що хоче стати письменником – почав з того, що у 12 років не маючи достатньо грошей для придбання нових книг, написав продовження до «Великого воїна Марса» Берроуза. І до останніх днів кожного ранку сідав за рукопис, бо вірив, що кожний написаний твір продовжує йому життя. Останній роман автора із символічною назвою «Літо, прощавай» побачив світ у 2006 році.
Рей Бредбері мав унікальну пам’ять. Він стверджував, що пам’ятає події свого дуже раннього дитинства, коли він фактично був ще немовлям. Психологи стверджують, що такі ранішні спогади властиві людям з багатою фантазією і вони не є справжніми. Проте, хто зна…
З дитячими спогадами пов’язані і стосунки Рея з батьком. Начебто тут має місце дитяча образа. Мати дуже опікувалася маленьким Реєм, він був молодшим сином, о вона до цього вже втратила двох дітей. До шести років хлопчик пив молоко з пляшечки. Одного разу батько не витримав, відібрав в дитини пляшечку и жбурльнув об стіну, пляшечка розбилася. У своїх творах Бредбері часто робив посвяти або втілював образи своїх родичів у літературних персонажах. Він згадував усіх, крім батька. Лише після смерті батька Рей присвятив йому книгу «Ліки від меланхолії»: «Батькові з любов’ю, що прокинулася так пізно і навіть здивувала його сина».
А ще одного разу в дитинстві маленький Бредбері став свідком жахливої автокатастрофи, після чого дав собі обіцянку ніколи не сідати за кермо.
Коли Рей закінчував школу, в родини не було грошей на пристойний одяг, в Америці лютувала Велика депресія. Хлопцеві довелося йти на випускний в костюмі його дядечка. Справа в тому, що дядечко помер у вуличній стрілянині, й мамі довелося заштопувати дірки від куль на піджаку.
З дружиною Рей познайомився у книгарні ) Вони прожили разом 56 років, та виховали чотирьох доньок.
Объяснение:
Ранние произведения Твена поражают своим жизнерадостным весельем, насмешливым, озорным тоном. Наивная вера в реальность американской свободы окрашивает эти произведения в оптимистические тона. На этом этапе Твен еще не сомневается в преимуществах демократического строя Америки. «Американизм» молодого писателя с особенной ясностью проявился в его «Простаках за границей» (1869) — серии очерков, описывающих путевые впечатления Твена во время путешествия по Европе, которое он совершил как корреспондент газеты «Альта Калифорния». Появление этой книги, в основу которой легли репортерские письма Твена (53 письма), направляемые им с борта парохода «Квакер-Сити» в редакцию газеты, было первым подлинным триумфом писателя. Когда книга вышла отдельным изданием, она имела большой успех и привлекла всеобщее внимание своей необычностью. Сам жанр путевых заметок отнюдь не являлся новостью для читателей Америки. Книги подобного рода пользовались в США популярностью, и их авторами были и прославленные деятели литературы (Лонгфелло), и начинающие писатели, чьи имена еще не приобрели известность. Но при всех различиях между этими авторами, произведения их написаны в одной и той же тональности почтительного восхищения.
Америка — молодая страна, у которой не было ни архаических памятников, ни старинных летописей, ни освященных веками традиций, с почтительной завистью взирала на древнюю, окутанную романтическими легендами и преданиями Европу. Но молодой, задорный юморист Запада взглянул на Старый Свет иными глазами. Насмешливая, парадоксальная, острополемическая книга начинающего писателя стала декларацией его республиканских и демократических воззрений. Монархическая Европа с ее феодальным и сложной системой сословно-иерархических отношений не вызвала у него никаких благоговейных чувств. Со скептической усмешкой он производит смотр ее культурным и историческим ценностям.
Этот скептический угол зрения, призванный обобщить не только субъективную позицию автора книги, но и позицию целой страны в ее отношении к Старому Свету, определяет всю внутреннюю структуру произведения Твена. Он реализуется в особенностях повествовательного стиля с его вызывающе задорной интонацией, в принципах отбора материала, в его количественных соотношениях, в характере его демонстрации. Твен-рассказчик держится с непринужденностью, самонадеянностью и даже с нарочитой развязностью, пишет о чем хочет и как хочет. Он не впадает в экстаз перед картинами мастеров, не проливает слез умиления над могилами Элоизы и Абеляра, не «раскисает» от лирических восторгов при мысли о Лауре и Петрарке. Самоуверенный американский турист Марк Твен не боится сказать, то ему до смерти приелся Микеланджело («этот надоедала»), которым без устали пичкают путешественников итальянские гиды. С видимым наслаждением он цитирует «богохульственные» остроты своих скептических попутчиков, которые с нарочитой наивностью осведомляются по поводу каждого демонстрируемого экспоната: «Работа Микеланджело?» Не связанный никакими каноническими предписаниями, обязательными для хорошего вкуса, он позволяет себе интересоваться тем, что для его интересно, и не обращать внимания на всемирно знаменитые образцы «прекрасного». В двух словах говорит он о Нотр-Дам, в Лувре равнодушно проходит мимо Джоконды, но зато включает в свое повествование развернутое обозрение «собачьей жизни» бездомных константинопольских