- Я точно напишу про це книгу.
- Ну добре.
- То може ви мені скажете свою адресу та номер телефону.
- Так звичайно. Черри-стріт,6. А номер - 3-65-28.
- Дякую. Ну ми підемо.
- Цей Ніколас виявився дуже дивним. Потрібно здати його до поліції. – сказав Стронг.
- То ходімо,– відповів Артур.
Детективи прийшли до поліції та все розповіли. Наступного дня Ніколас заліз до оселі Кеті та намагався викрасти каблучку,та нічого не вийшло,бо поліціянти вже заховались в будинку та затримали його на крадіжці.
- Ні!Ні!Я тобі ще помщусь!- кричав Ніколас Кеті.
Вона мовчала.
Кеті була дуже вдячна Артуру Беллу та Максу Стронгу за розкритий злочин. Та наступного ж дня продала будинок та переїхала в інше місто,де б її ніхто не знайшов. А Ніколаса посадили за грати на 12 років.
Кулиев Кайсын Шуваевич (1917 - 1985), балкарский поэт.
Родился 1 ноября в старинном балкарском ауле Верхний Чегем в семье скотовода и охотника. Вырос в горах. Ребенком потеряв отца, прожил трудное детство, очень рано начал работать.
В 1926 поступил в только что открывшуюся школу в Нижнем Чегеме, где впервые увидел книги, начал учить русский язык. В 10 лет написал первые свои стихи. После школы учился в техникуме в Нальчике, заполняя толстые тетради своими стихами. В семнадцать стал печататься в газетах.
В 1935 Кулиев приезжает в Москву и, хотя твердо решил стать поэтом, поступает в Театральный институт (ГИТИС), где изучались все области искусства и культуры, чтобы стать хорошо образованным человеком. Одновременно слушал лекции в Литературном институте, продолжая писать стихи. В 1939, окончив институт, возвращается в Нальчик, преподает в учительском институте литературу. В 1940 выходит первая книга стихотворений "Здравствуй, утро!".
В 1940 был призван в ряды Красной Армии, служил в парашютно-десантной бригаде. Весной 1941 бригаду направили в Латвию, где Кулиев и встретился с войной. После тяжелых боев под Орлом был ранен, попал в госпиталь. Писал много стихов, которые печатали в газетах "Правда", "Красная звезда" и др. Позже воевал на Сталинградском фронте уже в качестве военного корреспондента газеты "Сын Отечества". Участвовал в боях за освобождение южных городов, снова был ранен, долго лечился в госпиталях. В годы войны написал несколько циклов стихов - "В час беды", "О тех, кто не вернулся", "Перекоп" (1942 - 44).
В 1945 уехал в Киргизию, работал в Союзе писателей (по рекомендации Н.Тихонова), писал стихи, но не мог публиковать их (балкарский народ был переселен Сталиным во время войны). Занимался переводами. В мае 1956 Кулиев приехал в Москву, где Н.Тихонов изданию книги стихов "Горы", вышедшей в 1957; в этом же году в издательстве "Молодая гвардия" вышла вторая книга - "Хлеб и роза".
В том же 1956 Кулиев вернулся в Нальчик. Наконец он смог стать профессиональным литератором. В свет выходят поэтические сборники: "Раненый камень" (1964), "Книга земли" (1972), "Вечер" (1974), "Вечерний свет" (1979), "Краса земная" (1980) и др. В 1985 К.Кулиев скончался.
Краткая биография из книги: Русские писатели и поэты. Краткий биографический словарь. Москва, 2000.
Вечер був тихим і теплим. Зорі були яскраві, а місяця зовсім не було видно. У такі ось миті зовсім не разраховуєшь на якісь несподіванки. Тим паче на неприємні. Думаєш про все одразу і в одночас ні прощо. Зовсім не хотілось навіть подумки повертатись до цих шкільних неприємностей. У школі цього останнього перед канікулами морок тиждня оголосил ярморок. Нічого кращого от детективного розслідування вони придумати не змогли. А, власне, ідея-то гарна. Відчути себе слідчим, позмагатися з реальними людьми. Можливо, вдасться зарекомендувати себе в новому колективі. Не те щоб дуже хотілося, але... Непогано було б розставити крапки над і на прикінці навчального року. Якраз чудова нагода поміркувати.
Вбито трьох, директор щник, десятикласники щось задумали. До речі загиблі моглиб поводитись якось тихіше, а не влаштовувати цирк у Їдальни. Так, не відволікаємось. Навіщо вбивати пана N. Більшість делетантів підозрюють А. Я теж на ньго думав спочатку. Наіграна сцена сварки на мойданчику, його зникнення... Але не збігається щось. Що? За сценарною характеристикою він не палка людина, до того ж розумна та раціональна. Що ще? Не надто ємоційна. Так. У спланованому вбистві сенсу немає. Мативу теж. Отже за цими та іншими показниками А скоїв ненавмисне вбивство у стані афетку. Щось не так. Все ж таки не так. Хіба, враховуючи його сценарну характеристику він би втік. Не схоже. Мислемо від зворотнього. А - не вбивця. Що ж сталось тоді. Пригадуємо всі обставини. Сварка була -це факт. І зустріч один на один у кабінеті теж. А останній бачив пана N живим. Можливо він дійсно поранив йонго. Алеж удар повинен був пом"якшити замисник, у який було воткнуто ножа. Якщо той удар і був причиною смерті N, то А обладає не аби якою фізичною силою. Це не так. Висновок: А дійсно поранив N у груди і зник (як і чому - покищо не важливо), але Т все ще був живим. То чому ж він не відгукнувся, коли ми стукали в двер? Чи він відгукнувся? Двері було замкнено з середени. Він хотів відчинити нам але ми вибили двері, натиснувши таким чином на рукять ножа. Ні. я кілька разів оглядав кабінет - на дверях жодних слідов. Мала б зостатися вм"ятина. Може це недочот постанови? Декарації підвли. Все ж шкільні масштаби... Хоча. Вбитий пан N вже вийшовши із образу пообідав в їдальні у всі на увазі, але, коли я з Сашою був на кухні, куди, до речи тим чи іньшим чином, відправляли усіх детективів, то бачив неприбрану тарілку з обідом, де була нетронута морква, яку пан N не їсть. На цей факт нашу увагу навмисно акцентуваоли і не раз. Тобдо пан N жив! Але як же усе іньше. Забагато думок на согодні. Завтра буде новий день. Я доведу цю справу до кінця. А зараз... зараз треба побути наодинці з зорями. Ох уж мені ці зорі...