Господь Ісус Христос нерідко проповідував Євангельське вчення у формі алегоричних оповідань, для яких брав приклади з природи або сучасного суспільного життя. Такі розповіді отримали найменування притч. Хоча притчі були відомі ще в старозавітні часи (2 Пар. 12, 1-6), особливу досконалість і красу вони отримали в устах Боголюдини. У тому, що Господь говорив притчами, св. Матвій бачить виконання пророцтва Асафа: "Відкрию уста свої приказкою" (Пс. 77:2). Хоча Асаф говорив це про себе, але, як пророк, він служив прообразом Месії, що видно з таких слів того ж вірша: "Скажу, нехай стародавні" що, власне, личить тільки Месії Всезнаючий, а не смертній людині. Сокровенні таємниці Царства Божа відомі, звичайно, лише ипостасное Премудрості Божої.
Жил-был старик, у него было три сына. Старшие занимались хозяйством, были тороваты и щеголеваты, а младший, Иван-дурак, был так себе - любил в лес ходить по грибы, а дома все больше на печи сидел. Пришло время старику умирать, вот он и наказывает сыновьям: - Когда помру, вы три ночи подряд ходите ко мне на могилу, приносите мне хлеба. Старика этого схоронили. Приходит ночь, надо большему брату идти на могилу, а ему не то лень, не то боится, - он и говорит младшему брату: - Ваня, замени меня в эту ночь, сходи к отцу на могилу. Я тебе пряник куплю. Иван согласился, взял хлеба, пошел к отцу на могилу. Сел, дожидается. В полночь земля расступилась, отец поднимается из могилы и говорит:
