Элегия — важнейший лирический жанр, созданный в Ионии, связанный с фольклорными обрядовыми песнями. Так, элегией в Малой Азии называлась заплачка, причитание, она исполнялась в сопровождении малоазийского инструмента, фригийской флейты. Древнеионийская литературная элегия не имеет обязательного скорбного характера: это — лирическое стихотворение наставительного содержания, заключающее в себе побуждения и призывы к важному и серьезному действию, размышления, афоризмы и т. п. Элегии пелись на пирах и народных сходках.Особый стиховой строй, регулярное чередование гексаметра со стихом несколько иной структуры. Авторами элегий в ряде случаев были люди практической политики, видные деятели эпохи. Это показательно для политической роли лирики.
Тиртей.(военная элегия),Солон(полит.эл),Мимнерм(любовн.элегии)
Элегия Тиртея содержали в себе и восхваление доблести, и правила строевого устава, и изложение основ спартанского государственного «благозакония». Очень характерно поэтому для устойчивости литературных форм Греции, что эти элегии, связанные со всем строем Спарты, составлены были не на местном дорийском диалекте, а по-ионически, с использованием многих элементов эпического стиля. Позднейшая легенда пыталась объяснить это тем, что Тиртей не был спартанцем. Хотя Тиртей и выступает, как элегический поэт, от собственного имени, все же он является выразителем не личных суждений, а общественного мнения коллектива спартанских граждан. Военно-аристократический строй Спарты не создавал благоприятных условий для развития индивида и поэзии личных чувств.
12
Відомості про життя цього видатного елегійного поета досить суперечливі. Ще з античних часів дійшла легенда, що він був афінським громадянином і походив з дему Афідна. Спарта на цей час вела Мессенську війну, але перемогти суперника вкотре не могла. За порадою дельфійського оракула спартанці ніби звернулися до Афін із проханням призначити для спартанського війська полководця. Афінські громадяни, які не дуже полюбляли спартанців за їхню схильність до монархії, вирішили з них поглузувати і виділили їм кульгавого вчителя і поета Тіртея. А той у першому ж бою наголову розбив війська мессенців. І назавжди залишився жити у Спарті.
Проте ця легенда малоймовірна, бо спартанці ніколи б не призначили іноземця, та й ще з фізичною вадою, своїм полководцем — це їм забороняв закон. Приводом твердження про афінське походження Тіртея був збіг двох географічних назв: місто Афідна було і в Аттиці, і в Лаконіці. Та й афінянам, мабуть, надто вже кортіло приєднати до блискучої плеяди своїх поетів і талановитого Тіртея, тим більше що Спарта взагалі їх не мала — мистецтво в ній було заборонене. Імовірнішим усе ж здається переказ про спартанське походження Тіртея. Це підтверджують значною мірою і його вірші — усі вони насичені ідеологією суворого воїна-спартанця. Поет постійно прославляє мужність і вірність високому обов'язкові спартанського вояка, закликає його до бою.
Врешті питання про походження цього поета не таке вже й важливе. Хай там як, Тіртей постає автором талановитих елегій, що сприяли перемозі спартанського війська над ворогом. Перед тим, як іти в бій, він написав для спартанських вояків глибоко патріотичну елегію, яку вони й заспівали, вирушивши у вирішальну битву. І ця пісня так запалила їхні серця, що вони в єдиному нестримному пориві вмить зламали опір супротивника.
