1.Іван Олександрович Хлестаков - молодий поміщик, дворянин, який одного разу потрапив в незручну ситуацію.Йому довелося серйозно програти в карти всі свої гроші і зупинитися в невеликому місті Н. Там приймають за довгоочікуваного ревізора з Москви бо особистість була прихована а таке зухвале поява і характер не полишало їм сумнівів що це саме той Ревізор.
2. Доглядач училищ Лука Лукич Хлопов приніс 300 рублів. Піклувальник богоугодних закладів Артемій Пилипович Суниця - 400 рублів. Поміщики Бобчинський і Добчинський - 65 рублів. Купці дають "в борг" 500 рублів Антон Антонович дає 400 рублів. Йому потрібні були хоч якісь гроші щоб виїхати до Саратова, але беручи в борг не соромився просити великі суми.
3. Антон Антонович - городничий. На початку комедії йому все одно на закони, і порядки в місті, він ігнорує всі порушення і свої обов'язки. Але коли дізнається що приїжджає ревізор, питаеться все приховати. При приїзді фальшивого ревізора меняеться його характер вiн готовий зробити все, що б уникнути проблем. Намагається задобрити його всіма зручностями, хабарами.Тут відкриває його безпорадність і не бажання нести покарання за свою Безладність
4. Чиновники повинні зробити вигляд, що все в їх установах в порядку. А після від'їзду ревізора життя в повітовому містечку знову піде «по накатаній». Насправді ні в одній з цих областей справи не йдуть так, як треба. Всі чиновники дбають лише про одне: як би добре жити, нічого не роблячи. Правосуддя, охорону здоров'я, освіту - справи у всіх цих сферах залишають бажати кращого.
Відповідь:
Мольєр прийшов у літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Хоча й інші писали і комедії, проте в той час комічниі вистави уступали трагедії. Саме слово комедія для глядачів означало що це щось не серйозноповинне і єдине застосування цього жанру це розвага публіки. Мольєр вкладав у свої комедії інший характер. Його комедії були не тільки цікавими, а й повчальними. Він брав образи своїх знайомих і комічно у виставах вказував на їх недостатки та вади.Мольєр зміг поєднати класику і народність у своїх п'єсах ,що надало їм певної життєвості і динамічності сюжету. В його творах виражається дух народу та його незламність,а також призрення до всього порочного та фальшивого.Жан Батіст поклен зумів девести.що комедія може бути на рівні з " високими" жанрами.Проте він й ніколи не боявся спробувати щось нове і при цьому досягав висот.до прикладу відкрив нові напрямки драматургії.Також він частенько звертався до тем восхваляння влади монархів та церкви,хоч це й не було йому сильно по душі.Проте це дозволило йому мати багато зв'язків.включаючи короля,церковників та аристократів.У Мольєру була певна неприязнь до можновладців,але він зумів завоювати й думки та серця простого народу.
Мольєр - великий король комедії. Такі люди так просто не вмирають,вони живуть в історії та на сторінках книжок
Встреча с малой родиной стала для поэта настоящим откровением, ведь он даже не мог предположить, что в душе поднимется теплая волна любви и грусти, радости и сожаления. Именно тогда появилось на свет стихотворение «Тихая моя родина» — светлое, пронзительное и лишенное патетики.
Прогулка по знакомым улицам вернула Рубцова в далекое довоенное когда все казалось простым и понятным. Но настала война, и вскоре местный погост пополнился свежей могилой матери поэта. Однако найти старое кладбище Рубцов не смог, так как в родной Няндоме многое изменилось. Так, погост оказался на другой стороне реки, так как «между речными изгибами вырыли люди канал». В тоже время излюбленное место купания будущего поэта полностью затянулось тиной. Тем не менее, автор узнает мир своего детства и отмечает: «Тихая моя родина, я ничего не забыл».
На прежнем месте осталась школа, в которую Рубцов так и не успел пойти. Она все так же окружена свежевыкрашенным забором, на котором в детстве так любил сидеть автор. Он не смог отказать себе в удовольствии вновь присесть на него и внимательно оглядеть «зеленый простор», которым когда-то любовался, не думая о том, что время так скоротечно.
Свою жизнь, полную взлетов и падений, поэт сравнивает с рекой, которая провожает его тихим журчанием. Пройдут годы, и другие мальчишки с таким же упоением будут рыбачить на ее берегах и купаться в ее прозрачных водах. Самому же автору остается лишь вспоминать с ностальгией это счастливое время и по-доброму завидовать тем, кому еще предстоит пройти путь от детства к юности. Прожив много лет в крупном городе, Рубцов не отказывается от своей малой родины. Наоборот, он с любовью вглядывается в знакомый пейзаж из деревьев и стареньких изб. Сквозь новые краски проступают едва уловимые черты И чем больше они кажутся знакомыми и близкими, тем яснее автор ощущает «самую жгучую, самую смертную связь» с этим забытым Богом уголком, таким родным, любимым и близким, но, в то же время, уже ставшим чужим.