Объяснение:
. Анафора (грец. — виділення) — єдинопочаток; одна із стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур (Вікіпедія).
Напр.:
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш? (Тарас Шевченко, "Розрита могила")
Анафора - словосполучення "За що", яке повторюється на ПОЧАТКУ рядків.
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли пановати. (Тарас Шевченко, "Іван Підкова")
Анафора - словосполучення "Було колись", яке повторюється на ПОЧАТКУ рядків.
Повніша інформація - в Інтернеті.
2. Епіфора (грец. epiphor; — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукових сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі (Вікіпедія).
Напр.:
«...Вернітеся!» — «Не вернуться! —
Заграло, сказало
Синє море. — Не вернуться,
Навіки пропали!» (Тарас Шевченко, "До Основ'яненка")
Епіфора - повторення ВКІНЦІ рядків словосполучення "Не вернуться".
Її душили, а вона живе!
Її палили, а вона живе! ("Україна")
Епіфора - повторення ВКІНЦІ рядків словосполучення "а вона живе".
Повніша інформація - в Інтернеті.
А дальше - ... те, що не знайдете в і-неті.
ІІ. По слідах аналізу сучасної поезії.
Повесть «Гуси-лебеди летят» М. Стельмаха является автобиографической. В ней автор рассказывает о тяжелом детстве мальчика Миши. Хотя у малого и не было даже сапог, но это не смогло помешать ему замечать красоту природы, ощущать радость жизни, уважать земледельческую работу и быть милосердным и добрым мальчиком.
Дед был первым его воспитателем. Рассказывая ему сказки, он раскрывает перед внуком замечательный живой мир природы, дыхание земли, красоту неба. Все живое в этих рассказах - и небо, и солнце, и цветы, и деревья. Внук верит каждому деда слову. Мать прививает сыну святое отношение к земле, к деревьям, к севу, вспашки, семян. Она на своем примере учит Миши относиться с доверием к земле, доверять ей свои радости и боли, просить ее, чтобы она «родила для всякого». Дед Демьян учит признавать власть природы и чувствовать ее красоту, он говорит, что: «лебеди приносят на крыльях весну и жизнь, а солнце скоро откроет своими золотыми ключами землю».
В жизни крестьянина на переднем плане ежедневный труд на земле. И прежде всего, родная природа и земля образуют его мировоззрение, его отношение к людям, к окружающей среде. Повесть «Гуси-лебеди» рассказывает о жизни обычных земледельцев, которые живут в подольском селе. Мишина иметь очень хорошо понимала землю и относилась к ней, как к живому существу, она верила, что земля может быть хорошей и сердиться, что она понимает, что думает или говорит человек. И поэтому в одиночестве она разговаривала с ней, доверяла свои боли и радости, просила, чтобы она родила ... Очень искренне любила землю .
