Объяснение:
Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.
аписав роман «История Пугачёвского бунта», А.С.Пушкин понял, что цензура не пропустит произведение с таким названием. И тогда, подкорректировав содержание, писатель даёт роману другое название – «Капитанская дочка».
Капитанская дочка – Маша, дочь коменданта Белогорской крепости капитана Миронова. С этой девушкой Пётр Гринев знакомится, приехав на службу. И поначалу Маша не производит на Гринёва должного впечатления, слишком простой и неинтересной кажется она ему. Сыграла роль и характеристика Швабрина, представившего капитанскую дочку как «абсолютную дурочку». А Маша – чистая, скромная восемнадцатилетняя девушка с обыкновенной внешностью. Мать считает Машу «трусихой», но она только кажется тихой и слабой, трепещущей от каждого выстрела из ружья. Когда судьба сталкивает её с тяжёлыми жизненными испытаниями, она находит в себе силы противостоять им и показывает довольно твёрдый характер.
Так Маша, будучи бесприданницей, и понимая, что хорошего жениха в этой глуши ей не найти, отказывает Швабрину, когда тот сватается к ней. Она интуитивно чувствует всю его низкую порочную натуру. И когда крепость захватывает Пугачёв, и Швабрин снова хочет завладеть ею, она готова лучше умереть, чем покориться жестокому предателю.
Капитанская дочка очень искренняя, милая и благоразумная. Несмотря на то, что между ней и Петром Гриневым вспыхивает настоящее глубокое чувство, она согласна отказаться от возлюбленного. И всё потому, что отец Гринёва не благословляет их брак. У Маши есть свои принципы и убеждения, и она не готова ими поступаться.
Она не оставляет своего любимого в беде, а использует все возможности для его освобождения. Не каждая девушка, даже более высокого происхождения, нашла бы в себе смелость и мужество обратиться за к самой императрице. И у неё хватило ума и сообразительности доказать невиновность Петра Гринёва.
Роман представляет собой воспоминания Петра Гринёва, а для него Маша Миронова – главный человек на свете: любимая, жена, друг. Без неё невозможно было бы само повествование.
Источник: Сочинение Смысл названия романа Пушкина Капитанская дочка
Объяснение:
