ответ:дея создания «марсианского» цикла относится ещё к детским годам писателя. Как вспоминает сам Брэдбери в одном из своих интервью: «В двенадцать лет я не мог позволить себе купить продолжение „Марсианского воина“ Эдгара Берроуза, ведь мы были бедной семьей… и тогда написал свою собственную версию».
«Сначала я подумал о тех чертах, которые придадут сходство покорению Марса с покорением Дикого Запада, — писал Рэй Брэдбери в неопубликованном эссе „Как я писал свою книгу“, датируемом 17 октября 1950 года. — С раннего детства я впитывал истории о разнообразных приключениях на Диком Западе, которые рассказывали мне отец и дед. События некоторых из них происходили ещё в начале века, когда этот край был гораздо более пустым, заброшенным и одиноким. В душе я знал, что реальный Марс будет тем новым горизонтом, в который Билли Бак, герой рассказов Стейнбека, задумчиво вглядывался, стоя на побережье Тихого океана: великое „Покорение Запада“ было уже окончено, и перспективы удивительных приключений начали неумолимо рассеиваться»[1].
В 1949 году Рэй Брэдбери, уже всерьёз занимающийся писательской деятельностью, но ещё не получивший признания, отправляется в Нью-Йорк. В большом городе он в течение достаточно долгого времени безуспешно «бегает по редакциям»[2], предлагая всем свои короткие научно-фантастические рассказы. Исследователь Л. Бутяков неудачу Брэдбери объясняет тем, что его проза не соответствовала «литературной моде»: «Рассказы в те годы не пользовались популярностью, публика хотела комиксов и романов „с продолжением“»[3]. Судьбу писателя решило знакомство с его однофамильцем — опытным редактором издательской фирмы «Doubleday» Уолтером Брэдбери[~ 1], который уловил тематическую общность в большинстве рассказов о «красной планете» (они должны были составить костяк нового задуманного сборника) и предложил автору аранжировать их в некое подобие романного повествования, основным объектом которого стал бы таинственный и недостижимый для современного человечества Марс[4]. Рэй Брэдбери решил последовать совету, объединив «марсианские рассказы» в одно произведение. Он придумал новые названия, позволяющие читателям принять новеллы за главы романа, ввёл хронологию событий и озаглавил все это — «Марсианские хроники»[3]. Спустя год произведение было опубликовано и принесло Брэдбери сначала национальную, а затем и мировую известность.
Объяснение:
ответ:Образ драматурга, особливо в позиції з життям інших класиків золотого століття, Сервантеса і Лопе де Веги, бідна зовнішніми подіями і фактичними даними.
Кальдерон народився в Мадриді, в родині Дона Дієго Кальдерона, секретаря казначейства, дворянина середньої руки. Мати майбутнього драматурга, Анна Марія де Енао, була дочкою зброяра, родом з Фландрії. Батько готував Кальдерона до духовної кар'єри: він здобув освіту в мадридській єзуїтській колегії, також навчався в університетах Саламанки і Алькала-де-Енарес.
Однак у 1620 Кальдерон залишив навчання заради військової служби. За деякими відомостями, в 1625—1635 роках Кальдерон служив в іспанських військах в Італії і Фландрії, однак є свідчення і про його перебування в Мадриді в цей період. Коли драматург Кальдерон дебютував п'єсою «Любов, честь і влада» (ісп. Amor, honor y poder, 1623), на час смерті свого великого попередника і вчителя, Лопе де Вега, що сталася в 1635 році, вже вважався першим драматургом Іспанії. Крім того, він отримав визнання при дворі. Філіп IV посвятив Кальдерона в лицарі ордена Св. Якова (Сантьяго) і замовляв йому п'єси для придворного театру, влаштованого в нещодавно збудованому палаці Буена-Ретіро. Кальдерону були надані послуги найкращих на той час музикантів і сценографів.
У п'єсах, написаних під час перебування Кальдерона придворним драматургом, помітно використання складних сценічних ефектів. Наприклад, п'єса «Звір, блискавка і камінь» (La fiera, el rayo y la piedra, 1652) була представлена на острові посеред озера в палацовому парку, а глядачі дивилися її, сидячи в човнах. У 1640—1642 рр., виконуючи військові обов'язки, Кальдерон у складі роти кірасир, сформованої графом-герцогом Оліварес, брав участь у придушенні «Повстання женців» (національно-сепаратистського руху) у Каталонії.
У 1642 році за станом здоров'я він залишив військову службу і через три роки удостоївся пенсії. Надалі він став терціарієм ордену Св. Франциска, а в 1651 році Кальдерон був висвячений на священика; ймовірно, це було викликано подіями в його особистому житті (смерть брата, народження незаконного сина), про які збереглося мало достовірних відомостей, а також що почалися гоніннями на театр. Після рукоположення Кальдерон відмовився від творів світських п'єс і звернувся до autos sacramentales — алегоричних п'єс на сюжети, запозичені головним чином з Біблії і Священного Передання, драматично ілюструє таїнство Євхаристії. У 1663 році він був призначений особистим духівником Філіпа IV (королівським капеланом); цю почесну посаду за Кальдероном зберіг і наступник короля, Карл II. Незважаючи на популярність п'єс і вподобань королівського двору, останні роки Кальдерона пройшли в помітній бідності. Згодом помер.
Період розчарувань (1641—1651)
Психологічна криза Кальдерона — митець приймає сан священика.
На 41-і роки припадають найгостріші розчарування в житті як Кальдерона, так і всієї тогочасної Іспанії. Тільки розпочався 1640 рік, як спалахнув заколот у Каталонії, що розпочав важку, криваву громадянську війну, яка одразу ж набула широкого резонансу в Європі. У бойових діях активну участь брав і письменник. Відомо, що король, який цікавився його пером більше, ніж його шпагою, звільнив драматурга від військової служби до завершення нової п'єси. Але Кальдерон, надзвичайно педантичний і вимогливий у питаннях честі, поспішає із завершенням п'єси (для цього йому вистачило 8 днів), і вирушає виконувати свій військовий обов'язок. Протягом усієї воєнної кампанії Кальдерон хоробро б'ється в загоні під керівництвом графа Олівареса і виявляє себе гідним і сміливим воїном.
1642 року він про відставку, мотивуючи своє прохання хворобою, неспроможністю володіти зброєю, а також втратою на війні брата Хосе. Кальдерон отримує відставку в грудні.
Объяснение:
В жизни каждый человек встает перед нравственным выбором, и каждый поступает по-разному, это зависит от его духовных качеств. Так и герой рассказа В. Астафьева "Конь с розовой гривой" неоднократно встает перед нравственным выбором: бабушку обманул. Он поддался легкой жизни, но его духовные качества оказались неизмеримо выше, совесть замучала его: "Терзался я ночью, ворочаясь на полатях. Сон не брал меня, как окончательно запутавшегося преступника. "Видно, что герой раскаивался, но совесть его мучила еще сильнее и он рассказал правду бабушке. Бабушка все равно купила ему пряник, потому что любила его и простила, потому что есть на свете человеческая доброта. Бабушка преподнесла ему настоящие уроки доброты, честности.
Именно такой нравственный выбор характеризует его, как человека словестного, честного на добрые поступки. Только тогда герой понял, что человека любят не за что-то, а просто так.
Герой рассказа В. Распутина "Уроки французского" тоже встал перед нелегким нравственным выбором.
В первый раз он показал себя самостоятельным, дисциплинированным, остался один в чужом городе, хоть мог уехать к матери в деревню, но он выбрал учебу, так как очень хотел учиться, тянулся к знаниям. Вторым страшным испытанием для мальчика стал голод. Чтобы заработать денег на еду, он начал играть в чику на деньги. Играл он: честно, хотел показать свои но его только жестоко избивали. Мальчик не знал, что игра на деньги не может быть честной. Только учительница Лидия Михайловна старалась ему. Она его понимала как никто другой. Она начала с ним играть на деньги потому, что хотела ему а пошла на это потому, что на другую он не соглашался. Она открыла ему двери в новый мир; там люди могут доверять и Теперь он узнал, что есть на свете доброта, отзывчивость, любовь.