Диалог – разговор в пьесе двух или нескольких персонажей, который основан на обмене реплик, то есть коротких фраз. Диалог используют, чтобы разнообразить речь, оживить рассказ и дать оценку происходящего. Например, диалог Грушницкого и Печорина из произведения М. Лермонтова «Герой нашего времени».
– Ты видел? – сказал он, крепко пожимая мне руку, – это просто ангел!
– Отчего? – спросил я с видом чистейшего простодушия.
– Разве ты не видал?
– Нет, видел: она подняла твой стакан.
Объяснение:
1.Роль в том что в диалоге раскрываетса суть (истина)
2.Их особеность заключаетса в характере героев и сопоставление речи.
3.Раскрываетса в диалоге их характериы, но ето постепенно.
4.Диалог путника более скрытый, а Брюк немного вел себя вызывающе,диалог путника к девочке был более загадочным но в то время и раскрывалась суть расказа.А диалог Бирюка и мужыка был довольно грубым но в тот же момент было понятно отношения гер
Мольєр – великий і неперевершений драматург. Його перу належить безліч творів, що виставляють на посміховище дворянські примхи і традиції. Одним з таких стала комедія «Міщанин у дворянстві».
У центрі твору – буржуа Журден, всіляко намагається приховати своє справжнє походження. Він застосовує різн , щоб потрапити до вищого дворянське суспільство: наймає вчителів, виряджається в світське сукню.
У п’єсі багато жіночих образів, кожен з яких по-своєму цікавий.
Пані Журден – справжня дворянинка, як зовні, так і внутрішньо. Це жінка, яка відрізняється здоровим глуздом і розумним підходом до справ. Вона практична, має почуття власної гідності. Пані Журден відкритими глузуванням намагається урезонити чоловіка і вибити з його голови цю маніакальну пристрасть, вважаючи, що це все почалося після того, як чоловік став знатися з важливими панами.
Всі старання пані Журден тепер націлені на те, щоб позбутися від гостей, які заполонили будинок. Вона прекрасно розуміє, що вчителі дотримуються меркантильних цілей і посміюються над наївним муженьком, теща його марнославство. На сторінках комедії навіть прослизає така фраза: їх треба гнати, бо нічого крім тарабарщини ці вчителі дати не можуть.
Пані Журден не брала уроки, але легко парирує репліки графа Доранта. Вона гостра на язик і завжди знає, що потрібно відповісти. Вже її то точно не підкупити відкритою лестощами. Це вона розкусить відразу.Наступний образ – дочка Журдена Люсіль. Ця дівчина має гарне виховання. Вона вже зустріла свого коханого, який привернув молоду особу своїми достоїнствами. Нехай у нього і немає титулу, зате він чесна й благородна. Не знаючи про задум Клеонта і Ковьеля, вона всіма силами опирається весіллі з турецьким султаном. Дочка слідом за своїм нареченим і матір’ю вважає низьким соромитися своїх батьків і видавати себе за того, ким ти зовсім не є. У пані Журден є і чітке пояснення такої позиції: чоловік повинен бути рівнею, а не дивитися зверхньо на свою дружину і її міщанську рідню. Від нерівного шлюбу не буде нічого доброго, вважає вона. Боїться, що внуки будуть соромитися своєї неродовитої бабусі. І всіма силами виступає на стороні дочки.Образ веселою служниці Ніколь додає в комедію простоти і відкритості. Ця дівчина виглядає набагато кмітливим свого господаря. Вона не намагається навіть приховати насмішок над його примхами і відкрито сміється, коли бачить Журдена в безглуздому світському плаття, в капелюсі, одягненою прямо на нічний ковпак. Ніколь усіма силами намагається напоумити господаря і повернути його на істинний шлях, але це їй не вдається. Так, втім, це і навряд чи хтось зможе зробити. Марнославство і пристрасть заводять головного героя занадто далеко.Всіма персонажами своєї грандіозної комедії Мольєр прагне показати, що наслідуючи зовнішнім становим ознаками, не можна не змінитися внутрішньо. Головне укладено не у зовнішній лиск і костюмі, а розум, честь, порядність і освіченість купити не можна.
Объяснение:
Дело в том, что в отличие от современного русского языка, в котором слово “мир” представляет собой омонимичную пару и обозначает, во-первых, состояние общества, противоположное войне, и, во-вторых — человеческое общество вообще, в русском языке XIX века существовало два написания слова “мир”: “мир” — состояние отсутствия войны и “мiр” — человеческое общество, община. В название романа в старом написании входила именно форма “мiр”. Из этого можно было бы сделать вывод, что роман посвящен прежде всего проблеме, которая формулируется следующим образом: “Война и русское общество”. Однако, как было установлено исследователями творчества Толстого, в печать название романа попало не с написанного самим Толстым текста. Впрочем, тот факт, что Толстой не исправил не согласованное с ним написание, говорит о том, что оба варианта названия писателя устраивали.
В самом деле, если сводить объяснение названия к тому, что в романе имеет место чередование частей, посвященных войне, с частями, посвященными изображению мирной жизни, то возникает много дополнительных вопросов. Например, можно ли считать изображение жизни в тылу врага непосредственным изображением состояния мира? Или не будет ли правильным называть войной бесконечные раздоры, сопутствующие ходу жизни дворянского общества?
Однако пренебрегать подобным объяснением все же нельзя. Толстой действительно связывает название романа со словом “мир” в значении “отсутствие войны, раздоров и вражды между людьми”. Свидетельством тому являются эпизоды, в которых звучит тема осуждения войны, выражается мечта о мирной жизни людей, такие, например, как сцена убийства Пети Ростова.
С другой стороны, слово “мир” в произведении явно имеет значение “общество”. На примере нескольких семей в романе показана жизнь всей России в тот трудный для нее период. Кроме того, Толстой подробно описывает жизнь самых различных слоев русского общества: крестьян, солдат, патриархального дворянства (семью Ростовых), родовитых русских аристократов (семья Болконских) и многих других.
Круг проблем романа очень широк. В нем раскрыты причины неудач русской армии в походах 1805—1807 годов; на примере Кутузова и Наполеона показана роль отдельных личностей в военных событиях и в историческом процессе вообще; раскрыта великая роль русского народа, решившего исход Отечественной войны 1812 года, и т. д. Это тоже, безусловно, позволяет говорить об “общественном” значении названия романа.
Не стоит забывать и о том, что слово “мир” в XIX веке использовалось и для обозначения патриархально-крестьянского общества. Вероятно, Толстой учитывал и это значение.
И наконец, мир для Толстого — синоним слова “вселенная”, и не случайно роман содержит большое количество рассуждений общего философского плана.
Таким образом, понятия “мир” и “мiр” в романе сливаются воедино. Вот почему слово “мир” в романе приобретает почти символическое значение.