Людські почуття… Дрібні вони чи високі, але вони керують людиною та її вчинками. Самі почуття дають духовну поживу людині, збагачують її чи принижують. Адже і велич людини вимірюється не зростом і статурою, а силою її почуттів. І навіть почуття власної значимості і людської гідності властиві, на жаль, не всім людям.
Але варто віддати належне епосі Відродження, яка збагатила людину такими шедеврами, які висвітили справжню силу людських почуттів.
Розглядаючи твори Вільяма Шекспіра, розумієш, якою глибиною думки керувався драматург, зображуючи людські почуття. Здається, що сам він міг проникнутися почуттями своїх героїв. І герої вони не за назвою, а через надзвичайну силу, яку їм дано автором. Але кожний персонаж Шекспіра сприймається у нерозривній єдності зі своєю епохою. Здається, що для трагедії «Ромео і Джульєта» було достатньо самих лише почуттів, але автор зобразив і місто-державу Верону, і протиборство сімей, і вуличні бої, і бали, і молодіжні вечірки.
Але герої Шекспіра, незалежно від місця і часу,- це його сучасники. Навіть образи античних персонажів несуть відбиток епохи Відродження. І цей відбиток проявляється саме у почуттях. Хоча корені конфліктів, в яких перебувають герої, є соціальними, проте трагедії цих героїв суто людські. Людська велич - у вічному протиріччі з людськими вадами і недоліками. Хіба що Макбета можна зарахувати до злодіїв, а всі останні - просто люди. Але важливо, що тягар, який лежить на душі у кожного персонажа, він несе по-своєму.
Ф. Шиллер принимал участие в деятельности литературного общества «Блюменорден», созданного Г. Ф. Харсдёрфером в XVII веке для «очистки немецкого литературного языка», сильно засорённого в годы Тридцатилетней войны[45].
Известнейшие Шиллера, написанные им в рамках «года » (1797)[46] — Кубок (Der Taucher), Перчатка (Der Handschuh), Поликратов перстень (Der Ring des Polykrates) и Ивиковы журавли (Die Kraniche des Ibykus), стали знакомы российским читателям после переводов В. А. Жуковского.
Мировую известность получила его «Ода к радости» (1785), музыку к которой написал Людвиг ван Бетховен.