Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.
Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала Т. Шевченка впродовж всього його життя.
Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».
Жанр: філософська лірика. Віршовий розмір: ямб.
Художні засоби: повтори: «дальше, дальше», «слава ...слава»; звертання: «учися, серденько.», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!»; риторичне запитання: «Які з нас люде?»; риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!» «Мій друже вбогий, нелукавий!».
Відповідь:
якщо питання звучить яку мрію Соломія скоріше за все ПЛЕКАЛА, то
Соломія мріяла про те, що Остап піде у січ, а турки дають землю. Вона буде жити у слободі, господарство глядіти, Остапа чекати.
Пояснення:
цитата: — А що ж я робитиму з тобою у Січі, гей!..
Оце сказав! Звісно, вона не піде до Січі у братчики. Та й навіщо, коли навкруги Січі скрізь слободи, а в тих слободах живуть наші люди з жінками, з дітьми. Турок дає землю — займай, скільки твоя сила. Вона про се довідне знає од людей. Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві...